Рідні не вірять, що він покінчив життя самогубством, але слідство категоричне в своєму висновку
Рідні не вірять, що він покінчив життя самогубством, але слідство категоричне в своєму висновку У жовтні минулого року в одному з кабінетів Ковельського міськрайвідділу внутрішніх справ було виявлено труп старшого оперуповноваженого 4-ого відділення оперативно-технічного відділу УМВС України у Волинській області майора міліції Олега Маснєва. І хоча міжрайонна прокуратура в порушенні кримінальної справи по факту його смерті відмовила “за відсутності складу злочину”, багато обставин цієї трагедії не з’ясовано й досі, що дає підстави рідним та близьким сумніватися в об’єктивності проведеного розслідування. Олег Маснєв перебував у черговому службовому відрядженні разом із своїм напарником Вадимом Брушневським. Про функції цього надто режимного в міліції “об’єкта” можна лише здогадуватися. Офіцери тут працювали та водночас проживали. Напередодні трагедії, вранці 16 жовтня, Маснєв зателефонував додому і повідомив сім’ю, що повернеться наступного дня. Зазвичай, він дзвонив до рідних двічі на день – вранці та ввечері. Того ранку Олег розмовляв із своєю матір’ю Лесею Улянівною та сином Олексієм, який збирався якраз до школи. Настрій в нього був чудовий. Але ввечері дзвінка рідні так і не дочекалися. Телефон вперто мовчав і весь наступний день, що викликало в них тривогу. Страшна звістка увірвалась в цей дім близько 23-ї години 17 жовтня. Співробітники міліції сповістили матір та дружину Олену, мовляв, їх син та чоловік Олег “покінчив з життям”. На той час ще не було проведено жодних експертиз, але міліціонери категорично стверджували, що це – самогубство. При цьому вони настирливо вимагали показати паспорт Олега, щоб пересвідчитись, яка в нього група крові. Однак у паспорті таких даних не виявилося. Для чого це було потрібно – офіцери мовчали. Тодішній начальник оперативно-технічного відділу Дмитро Гаврилюк та інші просили рідних Маснєва якомога швидше його похоронити. Як твердять люди, які дуже добре знали Олега, причин для самогубства в нього не було і не могло бути. Він зарекомендував себе чесним, порядним, сумлінним працівником, добрим батьком та чоловіком. Свого часу Маснєв служив офіцером у ракетних військах, потім перейшов на роботу в органи внутрішніх справ. У вересні 2003 року йому присвоїли звання майора міліції. За час служби тут отримав три заохочення. Маснєв знав, що відразу після відрядження йде у таку довгоочікувану відпустку. Подружжя мало займатися ремонтом нової квартири, яку щойно купили. Олег планував невдовзі подати рапорт про відставку, бо в нього нараховувалося двадцять років вислуги. То ж до такого тяжкого наслідку, яким є самогубство, Олега ніщо не могло спонукати, тим паче, на сімейному грунті. Коли Леся та Олена Маснєви приїхали до Ковеля і побачили тіло Олега, то вони просто вжахнулися. На голові не було живого місця! Здавалося, це – одна суцільна рана. Звернута щелепа, перебитий ніс, під ним – садно, ліве вухо – синє, ліва сторона губи – теж синя, а над правою бровою у висок, схоже, було нанесено два сильних удари. На передпліччі добре виднілися великі синці, нібито хтось міцно тримав за плечі. Руки побиті так, що не відчувалися кисті, сухожилля на них аж лопнули. Ліву руку перебинтували медики. Знявши бинти, матір та дружина побачили рану. Виявили вони також травму в попереку. У своїй довідці судмедексперт Ковельського міжрайонного відділення Володимир Дремлюк написав, що смерть Олега Маснєва настала від втрати крові та різаної рани лівого передпліччя. Результати судово-медичної експертизи викликають багато запитань. Багато тілесних ушкоджень, зокрема, різана рана біля коліна, яку бачили рідні, чомусь взагалі не знайшли свого відображення у висновку судмедексперта. А ще дивують такі твердження Володимира Дремлюка: “можливо, в час та при обставинах, вказаних у постанові”. Готуючи медичний висновок, він посилався на постанову слідчого Ковельської міжрайонної прокуратури Миколи Дарчика про відмову в порушенні кримінальної справи, винесену… через чотири місяці опісля. Загибель в службовому кабінеті співробітника секретного підрозділу органів внутрішніх справ викликала великий резонанс не тільки у Ковелі. Працівники міліції та прокуратури відразу почали переконувати журналістів та громадськість, що офіцер покінчив з життям, мовляв, “у нього щось не ладилося в сім’ї”. Хоча останнє твердження було явно надуманим. Така нічим не підтверджена інтерпретація в засобах масової інформації відносно “самогубства” на той час була “вигідна” для правоохоронних органів. Таким чином, у газетах з цілком офіційних джерел з’явилося повідомлення про “ніж, яким перерізав собі вени старший офіцер міліції”. Причому судмедексперт Володимир Дремлюк вказує, що “на дослідження ніж не був представлений”. Як же так?! Неймовірно, щоб найголовніший в справі речовий доказ, який має безпосередню причетність до загибелі людини, не був представлений на експертизу. Леся та Олена Маснєви вважають, що Олега було побито до смерті, а щоб приховати звірячу розправу, в міліції інсценували самогубство. У зв’язку з цим пригадується випадок, про який наприкінці минулого року розповідала “Волинь”. 45-річного жителя міста залізничників Петра Іщенка за спробу вкрасти з новобудови одне вікно було доставлено до Ковельського міськрайвідділу внутрішніх справ. Тижневе перебування в ізоляторі тимчасового тримання коштувало йому найдорожчого, що є в людини, – життя. На другий день після звільнення Петро Іщенко помер у приймальному відділенні центральної районної лікарні. Офіційна причина його смерті: лівобічна пневмонія. Хоча судово-медична експертиза виявила у нього закриту тупу травму легень та перелом одинадцяти(!!!) ребер. І після цього всього начальник карного розшуку Дмитро Воробей пояснював згорьованій дружині Іщенка, що її чоловік у приступі гарячки “бився в унітаз”. Як не дивно, але винних в смерті молодого ще за віком чоловіка так і не притягнули до відповідальності. — Мабуть, Олег опинився комусь на заваді чи став небажаним свідком злочинних зв’язків посадовців у погонах з криміналітетом, або за своїми секретними функціональними обов’язками “розкопав” якийсь інший злочин працівників міліції, – припускає Олена Маснєва. – Такий виникає у нас висновок, бо прокуратура та керівництво обласного управління внутрішніх справ всіма силами намагаються “приховати” злочин, діючи за сумнозвісним принципом: свій свого не здає. Олена Володимирівна переконує, що в неї є всі підстави вважати, що смерть на робочому місці її чоловіка не була самогубством. Ще одним свідченням цього є той факт, що з руки Олега зникла обручка, якої він ніколи не знімав. Хтось не погребував й золотою прикрасою. На запитання дружини Маснєва: “Де могла подітися обручка?” – слідчий Микола Дарчик та судмедексперт Володимир Дремлюк лише знизували плечима й розводили руками. Дарчик навіть не спробував дослідити цей факт. Особисті речі Маснєва також невідомо де, бо слідчий не спромігся передати їх сім’ї. — Мій син найбільше за всіх інших працівників секретного відділу їздив у відрядження, отже, очевидно, й мав багато оперативної інформації, – каже Леся Маснєва, не приховуючи сліз. – Тому його вирішили “прибрати”. Щоб загладити усі сліди, нам сповістили про загибель Олега лише через добу.Леся Улянівна також стверджує, що коли вона разом із невісткою Оленою приїхала у Ковель до слідчого міжрайонної прокуратури Миколи Дарчика, який проводив розслідування, то побували й в міськрайвідділі внутрішніх справ, де стали мимовільними свідками, як заступник начальника оперативно-технічного відділу УМВС України у Волинській області Юрій Ковальчук розшукував якісь ключі під вікнами міліції, причому якраз в тій стороні, де був кабінет Олега. Цей факт наштовхує жінок на певні роздуми щодо обставин смерті Маснєва. А що ж напарник Маснєва – Вадим Брушневський, який також перебував у відрядженні і виконував службові обов’язки? Чому його не виявилося на місці трагедії? Брушневський заявив слідству, що 14 жовтня 2003 року він раптом отримав усний наказ начальника відділу Дмитра Гаврилюка приїхати до Луцька “виконувати завдання”. Насторожує той факт, що слідчий Микола Дарчик чомусь не допитав самого Дмитра Гаврилюка. Проте, покази Брушневського підтвердив заступник Гаврилюка – Юрій Ковальчук, який сказав, що після від’їзду напарника Маснєву необхідно було пробути одному три дні. До речі, на похоронах люди помітили, що Брушневський та ще один працівник були із синцями на обличчі. Зустрівши на вулиці Олену Маснєву, Брушневський навіть відмовився з нею розмовляти, при свідках лише зухвало мовивши: “Мені добрі люди допомогли!” Що “напарник” мав на увазі – залишилося для неї нерозгаданою загадкою. На похоронах співробітники відділу, де працював Олег, трималися подалі від його родини. Як твердить старший оперуповноважений Ковельського міжрайонного відділу УБОЗ обласного управління внутрішніх справ старший лейтенант міліції Василь Бучинський, в день трагедії він зустрів Маснєва на сходах міськрайвідділу, коли останній піднімався на п’ятий поверх до себе в кабінет. На його запитання: “Як справи?” Маснєв нічого не відповів і мовчки пішов далі. Бучинський добре запам’ятав пригнічений настрій колеги. Судмедекспертиза встановила, що на момент смерті Маснєв був абсолютно тверезим. Дружина Олега каже, що він майже ніколи не вживав спиртного. Однак слідчий Дарчик свідомо створював видимість того, що саме горілка могла підштовхнути до самогубства. У постанові Дарчик акцентує увагу на двох пляшках з-під горілки, на яких ніби Маснєв залишив відбитки своїх пальців. Відразу після трагедії Олена Маснєва звернулась до Дарчика з проханням об’єктивно підійти до розслідування справи. Слідчий особисто зареєстрував її заяву, але відповіді за весь цей час так і не дав. Слідство тривало не один місяць. Про його поверховість та непрофесіоналізм переконливо свідчать факти. 22 грудня 2003 року Сергій Масалов вдруге скасував постанову Миколи Дарчика про відмову в порушенні кримінальної справи і матеріали направив для проведення додаткової перевірки “з метою усунення протиріч та з’ясування додаткових обставин”. 19 лютого цього року постанову Дарчика скасувала вже обласна прокуратура “по причині неповноти проведеної перевірки”, яка направила справу для організації додаткової дослідчої перевірки. Але всупереч усьому розглядалася лише одна версія загибелі – самогубство. У відкритті кримінальної справи родині відмовляють, посилаючись на висновки службового розслідування, яке проводилося в оперативно-технічному відділі. У той же час мати і дружина Олега Маснєва добиваються, щоб видали копію акта судово-медичного обстеження, але їм відмовляють. А дозволу “слідчо-судових органів”, тобто Миколи Дарчика, немає. Дозволу Микола Григорович не дає. Він разом із своїм начальником Масаловим пропонує зовсім інше – ексгумацію трупа. І все тому, що тіло вже розклалося, і тих ран, про які протягом року пишуть рідні, немає. За оці всі проплакані місяці Леся та Олена Маснєви отримують від високопосадових осіб лише формальні відписки. Подумайте тільки: вони відправили майже три десятки звернень до керівників правоохоронних установ, заяви до обласного прокурора Андрія Гіля, начальника обласного управління внутрішніх справ Олександра Кміти та багатьох інших. І скрізь немов глуха стіна: одні й ті самі відповіді. У “папірці” за підписом заступника начальника відділу роботи з персоналом УМВС України в області Володимира Буравського йдеться: “Ваше клопотання… не входить в компетенцію органів внутрішніх справ… Підстави для перегляду рішення щодо обставин смерті Маснєва О.В. відсутні”. Загинув старший офіцер міліції при загадкових обставинах та ще й в службовому кабінеті, а з’ясування цих обставин, виявляється, “не входить в компетенцію” міліцейських чиновників?! Верхом цинізму, як вважає Олена Маснєва, є доплата їй в сумі 154 гривні 5 копійок, “як виняток”, “за невикористану відпустку” її чоловіка. - Я не хочу грошей, “як виняток”, про який пише мені начальник відділу обласного управління внутрішніх справ пан Хімаков, а прошу повернути зароблене моїм чоловіком, його сумлінною службою, – говорить Олена Маснєва. – Мені потрібно перш за все справедливе розслідування обставин смерті близької людини та повернення його доброго імені. Син Олега Маснєва під час психологічного тесту в школі написав: “Хочу бути таким, як тато – міліціонером”. Навчальний рік Олексійко закінчив з похвальним листом, як мріяв батько. Дві відзнаки, які хлопець здобув у спортивно-танцювальному клубі “Ритм”, також присвячені його пам’яті. Можливо, у майбутньому Олексій справді стане правоохоронцем, чесним та порядним, як батько, і тоді він зможе розслідувати найважливішу в своєму житті справу… Ярослав ГАВРИЛЮК.
