ЯКОЮ БАЧИТЬСЯ УКРАЇНА

бліц-опит “Волині” напередодні Дня незалежності

Ми попросили відповісти представників різних верств населення на запитання:
Які, на вашу думку, головні здобутки за роки незалежності?
Які ваші сподівання не виправдалися?

Валерій Хорошавін, водій КамАЗу ТзОВ «Романів» Луцького району:
— Я політикою не цікавлюся, але ціную те, що Україна стала незалежною. І коли буває, що кажуть, ніби в наших бідах винна «незалежність», то це не так. Усе залежить від того, як нею скористатися. Наші селяни раді, що повернувся Віталій Миколайович Заремба в господарство, яке перебуває зараз на піднесенні. Ось зібрали врожай — 50 центнерів з гектара, а всього намолотили п’ять тисяч тонн. Хороші види на цукрові буряки, кукурудзу... Маємо добру зарплату. Дружина працює продавцем. Діти вчаться.
Прикро те, що держава кинула село напризволяще. Наше господарство завдяки вмілому керівництву вижило, а сусідні — розпались, люди бідують. Боляче стає на душі, коли бачиш облогуючі землі, зарослі бур’яном. Втратили селяни безкоштовну медичну допомогу. Раніше зайдеш у медпункт — усе є. А тепер і в лікарню лягати, то треба добрі гроші мати.
Вікторія Присяжнюк, держслужбовець з Луцька:
— Радує, що Україну знають як незалежну державу, і наше виробництво потроху виходить на світовий ринок, радують наші спортсмени-олімпійці. Людям, я вважаю, порівняно з минулим компартійним періодом, стало вільніше дихати, з’явився дух свободи, то найголовніше.
Але ось не думала, що така бажана свобода перейде усі межі. Раніше можна було не боятися гуляти з дітьми ввечері, а тепер страшно. Я — мати двох маленьких дітей і переживаю за їх майбутнє.
Турбує те, що є певні держави-монстри, які не дають розвернутися Україні, ставлять умови. На жаль, наша держава, маючи великий економічний потенціал, не змогла посісти більш високе становище в світі.. Я їжджу по районах і бачу людей, які прагнуть роботи. Оце велике розчарування: не має того виробництва, до якого могли б прикласти руки наші працелюбні люди. А звідси і такі негативні явища, як пияцтво, злодійство тощо.
Михайло Журба, пенсіонер, мешканець села Красноволя Маневицького району:
— Слава Богу, у нас немає Чечні. Які ще блага принесла незалежність, я не знаю. Можливо, щось зміниться після виборів президента, бо всі селяни хочуть голосувати за Віктора Ющенка. Коли він був при владі, то почали виплачувати пенсії, з’явилось світло в селах, притисли олігархів.
Я був бригадиром комплексної бригади в колгоспі імені Суворова. Було стабільне життя. Тільки в бригаді сіяли 700 гектарів зернових (тепер взагалі — 200). Про мене газета «Волинь» розповідала. Всього в колгоспі було 3500 голів ВРХ, тепер — пару сотень. Доярки отримували 350—500 рублів.
Я здав свій земельний пай в кооператив — досі нічого не отримав. Селянин міг купити за якийсь десяток-другий рублів чоботи, куфайку, а тепер це коштує 50—150 гривень. Не можна купити оселедця, ковбаси, як це було колись. Не справдилися наші надії на багату Україну, яка, мовляв, не буде годувати Союз. В селі побутує злодійство і міліція на це явище не реагує.
Федір Сулім, лучанин, навчається в університеті м. Трієрі (Німеччина):
— Україна як держава все-таки відбулася. Хоча в Європі вона асоціюється з Росією. Добре, що наші хлопці не йдуть воювати в Чечню. Вважаю, що ми позбуваємося проросійських настроїв, можливо, керівництво теж. Відкрилися кордони і є можливість навчатись в інших країнах, хоча для цього треба мати серйозні кошти.
Розчарування пов’язано з корупцією і хабарами в нашій державі. За гроші можна купити все, в тому числі оцінки і диплом.
Сергій Синиця, студент Луцького державного технічного університету:
— Я приєднуюсь до слів мого друга. Додам, що маємо стабільну гривню. Радість — здобутки олімпійців. Все ж стало краще жити, подивіться, який гарний Луцьк, привітніші люди. На жаль, гнітить становище в медицині. Недавно мамі товариша робили операцію і ви, мабуть, знаєте, які для цього гроші треба мати. Щодо навчання доповню свого друга: якщо ходиш на лекції, вчишся, то й платити не треба нікому.
Енна Юрченко, голова управи Волинської крайової організації Народного руху України:
— Україна як держава відбулась, хоча економічно і політично й далі залежна від сусіда. Все-таки позитивним є те, що коли людина володіє коштами, то має можливість діяти, як хоче. Інша справа, що люди не звикли виявляти ініціативу, сподіваючись, що це зробить за них держава. Поступово відроджується промисловість, розбудовуються дрібні підприємства.
Думаю, що в усіх людей є відчуття, що не ті особи прийшли до влади, бо наші керманичі належним чином не думають про простий люд. Мій син Саша, один з перших рухівців, мріяв про незалежну державу. Якби він сьогодні жив, то був би, безумовно, незадоволений тим, що Україна залежна від «старшого брата». Пригадую, як на перших порах незалежності (Саша прожив всього три роки у вільній Україні) вони з Геною Кожевніковим сказали, що збриють бороди, коли держава стане справді незалежною. Він так її й не поголив, бо не побачив України, про яку мріяв. Прикро, що наші люди виїжджають за кордон на заробітки, болить, що матері забезпечені тільки на папері, бо хоч керманичі і кричать про їхній захист, до них кошти не доходять.
B>Олег Шевчук, генеральний директор ТзОВ «ОлШе», м. Ковель:
— Я вважаю, що головні наші здобутки пов’язані із узаконенням приватної власності. І це посприяло розвитку бізнесу підприємств. Спочатку дуже повільно, але ось в останні роки ріст дуже відчувається. Мені здається, що через декілька років країна матиме вагомий результат: це і справна сплата податків, і створення робочих місць, і якість продукції, і вихід на міжнародні ринки. За роки незалежності створено нашу фірму і тепер ми відправляємо продукцію — вироби з металу, дерева, бетону — не тільки в Європу, а й в Америку. В цьому році ми виграли тендер на різні ковані вироби для реконструкції президентської дачі у Форосі.
Що мені не подобається? Мабуть, як і кожному підприємцю — податкова політика в державі. І ще жаль, що спеціально доводили підприємства до банкрутства і скуповували.
Взяв інтерв’ю Олександр НАГОРНИЙ.