Курси НБУ $ 27.41 € 32.47
Свято має бути в душі, а не на календарі

Волинь-нова

Свято має бути в душі, а не на календарі

Не знаю як хто, а от я не люблю, коли вихідні тривають більше двох днів. Напевно тому, що професія журналіста зобов’язує завжди бути, як кажуть, у повній бойовій готовності. А тому майже скрізь і завжди на всі факти дивишся професійним поглядом, а інколи й стараєшся за будь-яких обставин щось занотувати в блокнот, аби не забути

Алла ЛІСОВА,
редактор відділу економіки
газети «Волинь–нова»


Тому й досить спокійно сприйняла інформацію Українського інституту національної пам’яті щодо впорядкування календаря державних свят і пам’ятних днів. Відповідний законопроект, прийнятий ще в червні минулого року, винесений на громадське обговорення. У ньому, зокрема, пропонується відмовитися від перенесення на понеділок святкових днів, які випадають на вихідні, крім Різдва і Великодня. Але найбільш дискусійними виявилися такі нововведення: замість жіночого свята Березня запровадити Шевченківський день 9 березня, а замість 1 — 2 травня вихідним зробити другу п’ятницю вересня як День сім’ї. І 9 Травня — День Перемоги — перемістити на 8, започаткувавши День пам’яті та примирення.
Рано чи пізно ми повинні повертатися до національних святинь, переглядати минуле, відкривати «білі» сторінки власної історії. Але я більше схиляюся до думки, що такі речі треба робити виважено й продумано. Бо чи маємо право ми, молодше покоління, або й зовсім юне, яке вже йде навіть попереду нас, повчати чи перевчати наших батьків, вказувати їм, які свята правильні, а які – ні? Тому, напевно, треба і до них прислухатися та знайти «золоту середину».
Спонукали до цих роздумів дзвінки наших читачок, які запитували, чи «справді у нас відмінять свято 8 Березня». На це напівжартома відповідала: «Якщо наша душа прагнутиме свята, то в нас його ніхто не відбере». Подальша дискусія вже переходила в площину політики…
Свята справа – повертати країну на шлях національного відродження. Але всім так би хотілося бачити зміни не лише у цьому напрямку, а насамперед у державному будівництві, сфері боротьби з корупцією, викоріненні споживацького ставлення до всього, з чим стикаємося. Бо скільки б ми не одягали вишиванки й не вивішували всюди національні знамена, поки не навчимося жити по-чесному, нас не сприйматиме цивілізований світ.
У цьому зв’язку пригадалося, як неодноразово порушувалося питання про відміну базарів у неділю. Завжди знаходилися противники, які твердили, що саме цей день мусить бути для торгу. А хто хоче, то знайде час, коли ходити до церкви. Так і залишилося все без змін. І в неділю, як і раніше, йдемо частіше на ринок, а не до храму. І захоплюємося, як у сусідній Польщі цього дня всі – від малого до старого – прямують до костелу.
І на завершення. Щоразу з великим задоволенням перечитую і слухаю вірш Ліни Костенко «Крила»: «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» І відразу в думках пригадуєш ті життєві моменти, коли «літав від щастя», а ще — у снах (переважно такий стан був у дитинстві і ранній юності). Тоді відчувалося справжнє свято душі. То чи потрібна в такі моменти червона дата в календарі?