Курси НБУ $ 27.41 € 32.47
Сармат продовжує воювати з хворобою і… з бюрократами

Волинь-нова

Сармат продовжує воювати з хворобою і… з бюрократами

Вісім років тому наша газета вперше розповіла про рятувальника з Луцька Олега Твердохліба — донора з чималим стажем, який став «кровним родичем» для багатьох сотень недужих волинян. Згодом писали про те, як він, кадровий військовий, опинився у батальйоні «Айдар». Коли приїжджав зі Сходу підлікуватися після поранень, завжди заходив до редакції. Ніколи не говорив про себе, тільки про своїх хлопців

Галина СВІТЛІКОВСЬКА


Олег Твердохліб пішов на війну добровольцем, завершивши службу в ДСНС. Казав: «Інакше не міг, коли мобілізовували молодих-зелених, які пороху не нюхали». Перше псевдо — Старшина. Брав на себе турботи про побут бійців, піклувався, щоб хлопці були ситі, одягнені, навчав їх військової справи. У важких ситуаціях він не боявся брати на себе відповідальність, командував ротою. Мав декілька поранень і контузій. Один із осколків зачепив обличчя. Шматок металу видалили зі щоки після бою під селищем Вергунка на Луганщині у польових умовах. Тоді Олег не надав тому великого значення. А через якийсь час, коли проходив обстеження, на місці старої травми у нього виявили злоякісну пухлину.



Дадуть Героя чи ні — з цього приводу не переживаю. Маю досвід із званням заслуженого донора, довго папери тоді пилом припадали. Для мене найбільша нагорода — бачити своїх дітей.



Свій діагноз боєць приховував скільки міг. Не хотів іти з війська до повної перемоги. Одягнувши голубий берет, увійшов до складу 81-ї десантно-штурмової бригади. Після перших сеансів променевої терапії повертався на Схід воювати. Поки не забив тривогу його духовний наставник — капелан і волонтер, настоятель храму в селі Княгининок Луцького району протоієрей Михайло Бучак: «Олегу потрібно серйозно лікуватися. Він не скаржиться, але напади болю стають все сильнішими».
А Твердохліб у відповідь на занепокоєння рідних і бойових побратимів тільки віджартовувався: «У мене є талісман — чарівна сарматська підкова, яку знайшов у вирві після вибуху снаряда (на фото). Значить, усе буде добре». Так, до речі, і з'явилося нове псевдо — Сармат.
Олег не здавався. Коли хвороба таки змусила демобілізуватися, поєднував лікування з громадською роботою, очолив Спілку воїнів АТО Волині. Телефонуєш йому в лікарню, а він «у бігах» — вирішує справи своїх хлопців, «воює» з бюрократами.
Складне хірургічне втручання провели фахівці-онкологи у Черкасах. Кошти на дороговартісне лікування Олега Твердохліба збирали всім миром. Зараз, після чергового курсу хіміотерапії, він удома, але, як завжди, намагається бути корисним своїм побратимам. Позавчора, у День українського добровольця, мужнього айдарівця відвідали у селі Прилуцькому Ківерцівського району в будинку батьків дружини голова облдерж-адміністрації Володимир Гунчик, ветерани АТО. Гості повідомили, що подали клопотання про присвоєння йому високого звання Героя України.
Зателефонували, щоб привітати Олега, і ми. Як завжди, спочатку у трубці знайома мелодія рінгтона: «Я солдат, я не спал пять лет…» А потім — голос, який, незважаючи ні на що, залишається бадьорим, і традиційне: «Все нормально!»
— Дадуть Героя чи ні — з цього приводу не переживаю. Маю досвід із званням заслуженого донора, довго папери тоді пилом припадали. Для мене найбільша нагорода — бачити своїх дітей: сина Богдана, доньку-студентку Оленку, майбутнього лікаря. А ще радію, коли можу бути комусь із хлопців у пригоді, — скромно каже Олег.
Він, до речі, пройшов війну, але так і залишився у званні старшого прапорщика. Жартує, що був єдиним «писарем», який готував для бійців відповідні папери, то й не мав часу задумуватися про себе. У цьому — весь Олег Твердохліб. Чоловік, сила духу якого вражає.