У 101 рік волинянка Лідія Гаврилюк ще цікавиться, що написала преса

Леся ВЛАШИНЕЦЬ

Свою 101-шу провесінь  Лідія Гаврилюк зустріла у селищі Мар’янівка Горохівського району, де мешкає у квартирі онуки і її чоловіка Лесі і Миколи Ханащуків.

– Думала, що бабуся не витримає смерті своєї єдиної доньки, а моєї мами Ніни. Біда прийшла раптово: 7 років тому ненька звично збиралася вранці на роботу (працювала головним бухгалтером у Волинській філії ПАТ  «Укртелеком») і впала… Тоді бабця заголосила, здавалося, на цілий світ. Через три роки у Вічність на крилах туги за дружиною полинула і татова душа, – розповідала пані Леся.

У кожному слові цієї світлої жінки мамина мама Ліда бачиться взірцем Берегині і Господині.

У кожному слові цієї світлої жінки мамина мама Ліда бачиться взірцем Берегині і Господині. Ми розмовляли і наче йшли дорогою, якою Лідія Сидорівна бігала слухняним дівчатком, гарнішала в дівоцтві, чекала сімейного щастя, материнства, сивіла… Ті шляхи вона ще й тепер пригадує з відчуттям гіркоти переселенських  сліз. Щоб вижити у першій половині минулого віку люди, мусили вспівати за неочікуваними поворотами історії. І батьки Лідії, беручи з нажитого лише те, що вміщалося в клунки,   з трьома донечками і синочком кочували з Польщі до Костроми, звідти – знову в польський Грубешів. У 16-ть років Ліда дивом вижила, переборовши тиф, у 17-ть  «на дорозі здибала свого судженого Івана». З ним теж шукали місцину, на якій врешті почувалися б удома. Поживши в роки Другої Світової війни в Дніпропетровську, у 1948-му році сім’я переїхала у село Хобултова у Володимир-Волинському районі,  яке й стало їй другою батьківщиною.

– Тоді не було так, як тепер. Сонце ще дрімало, та ми з Іваном вже були на  роботах. Чоловіка люди шанували, бо був умілим будівельником, а я гляділа доньку, землю, дім. Допомагала, як могла, всім людям. Була за господиню не на одній оказії, бо вміла і любила готувати. Що було, то вже пройшло, – з тими словами, здавалося, аж із пам’яті вдячної за своє призначення жінки витекла  сльоза.

Лідія Гаврилюк із праправнуком Максимом.

…Рідні завжди поспішали у Хобултову за мудрістю старійшини своєї родини. В отчому домі на полотняній скатертині найсмачнішими ще й досі пам’ятають її пироги, печений на черені хліб, пампушки, борщ і капусняк, які варила не в каструлі, а в горщику. 

Звикла хазяйнувати по-своєму і в роботі спуску не давала нікому, хоча всіх жаліла і кожному ще й досі має добре слово.

Сільські молодиці захоплювалися охайністю і чистотою у  помешканні літньої жінки, а лляні білосніжні щоденні рушники господиня крохмалила, на диво хазяйкам, чи не до своїх 90 літ! Була чистоплотною не лише у світлиці.  До хати Лідії Сидорівни хобултовське жіноцтво приходило зі своїми радощами, тривогами і таємницями, бо її обійстя і вроджена порядність були недоступними для пустослів’я, недоброзичливості і пліток, а лагідна вдача не сприймала мови гніву.

Так і жили з Іваном, стараючись бути серцями угодними Богові, а ділами – потрібними людям, а як помер, ще 16 років відмовлялася переїжджати з села у місто до доньки Ніни або внучок Лесі чи Оксани. Найрідніших із сім’ями чекала там від суботи до суботи аж до свого 92-річчя: так само спозарання поспішала в город, вигодовувала двохметрових кабанчиків і не уявляла рідного подвір’я без домашньої птиці.  

– Картоплю теж починала копати вручну без нас. Звикла хазяйнувати по-своєму і в  роботі спуску не давала нікому, хоча всіх жаліла і кожному ще й досі має добре слово, – казав Микола Степанович, який, чулося, теж полюбляє вечорниці з довгожителькою, бо, як і дружина, знає чимало  бувальщин із її життя, з яких можна написати томи книг про те, як прорісши зі зернини хліборобського роду, не відриваючись від землі до висот інститутів і університетів, стати взірцем чеснот та інтелігентності.

 У свої 101 рік іменинниця ще цікавиться заголовками в пресі, вранці воліє сама вдягатися і умиватися. А ще пані Лідія дуже любить дні, в які відвідати її приходить настоятель Петро-Павлівського храму селища Мар’янівка отець Володимир Комарницький.

– Я ще не збираюся помирати, – каже жартівливо перед приходом священика боголюбива  християнка.

На головному фото: Леся і Микола ХАНАЩУКИ зі 101-річною Лідією Сидорівною ГАРИЛЮК.

Фото Лесі ВЛАШИНЕЦЬ.