«Щодня на могилі кажу йому: «Кохаю»

Щоб передати синові пам’ять про «Фантома», дружина – Олександра Хома – зберігає його речі та збирає історії від побратимів. В майбутньому на честь коханого мріє відкрити реабілітаційний центр

-Кохаю, – я йому це кажу кожного вечора, кожного моменту... Я йому це казала і в морзі, і кожен раз, коли приходжу на могилу, – витирає сльозу вдова Героя Олександра Хома, розповідаючи їхню історію в інтерв’ю «Суспільному Тернопіль». – Це – єдині слова, які нас тримають і будуть тримати в цьому житті. Бо що варте це життя без кохання? Справжнього, якому ти віддаєшся повністю?!

 «Хлопці із «Правого сектора» – друзі на все життя»

– У 2014 році Дмитро долучився до військових тренувань та націоналістичного руху. Йому на той момент було 16, – розповідає «Суспільному Тернопіль» Олександра Хома. – Його дядько «Невір», який зараз також воює, запропонував йому приїхати до Тернополя (Діма на той час жив у селі Сороцьке) і долучитися до «Правого сектора». Хлопці на той час тренувалися. Там Дмитро познайомився зі своїми найкращими друзями. Я дуже їм дякую за те, що вони були в житті Дмитра. Зараз ці люди часто запитують, як я, чи потрібна мені допомога?

Коли Дмитру виповнилося 18 років, він вирушив на фронт – на Донеччину, де вперше побачив Азовське море, адже їхня база розташовувалася біля Маріуполя.

На той момент «Фантом» із побратимами дуже хотіли поїхати до Да Вінчі на «бойові». Здається, тоді Дмитру Коцюбайлу був 21 рік, і він сказав, що тих, кому менше 21 року, на бойові не візьме. Тому хлопці залишилися на тренувальній базі, вивчали медицину, зброєзнавство.

Незважаючи на це, Дмитро потрапив на передову ще до того, як йому виповнився 21 рік, – у 19-ть.

Про це описується в книзі тернопільського письменника Олександра Вільчинського «В степу під Авдіївкою». «Фантом» дуже пишався тим, що про нього написали. Я з ним розмовляла, він каже: «У мене є книжка, в якій про мене написано, навіть автор її для мене підписав».

«Запропонував стати його… пінгвіном»

Дмитро та Олександра познайомилися в 2020 році.

– Він був дуже балакучим. Якраз тоді Дмитро приїхав із «бойових». Пам’ятаю, що тоді в хлопців постійно було мало грошей, оскільки добровольцям не платили. Тому вони між бойовими їздили до Польщі на заробітки. Заробили грошей, полікували зуби, купили спорядження – і поїхали воювати. Це був такий коловорот. І от ми зустрілися. Він дуже багато говорив, розповідав. А я собі думала: «Боже, який балакучий, не дай Боже, до мене почне говорити, – згадує вдова.

Згодом Дмитро та Олександра бачилися на вишколах і військових навчаннях.

– На одному з них «Фантом» був нашим інструктором, оскільки мав бойовий досвід. Це був рейд, ми йшли 30 кілометрів – із Тернополя до Теребовлі. Тоді ми ближче познайомилися, багато розмовляли вночі біля багаття. Мої подруги, одна з яких зараз – моя кума, постійно зводили нас, пропонували гуляти разом, і так закрутилося, – каже Олександра. 

– Вдалося також разом працювати у ветеранській піцерії. Я вчила його готувати піцу, а він мене постійно виправляв, хоча я вже мала трирічний досвід у цій сфері. Ми постійно сперечалися, сварилися, нам казали: «Ви одне одного просто повбиваєте».

У 2021 році «Фантом» освідчився Олександрі. Це зробив під час походу в гори.

– Він робить мені пропозицію стати його… пінгвіном. Тиждень перед освідченням «Фантом» розказував, що пінгвіни обирають пару раз на все життя, тому він і запропонував стати його пінгвіном. Я погодилася. Спочатку не повірила, бо він і раніше пропонував вийти за нього з таким колечком від жувачок. Він каже: «Та ні, це – справжня пропозиція, навіть проба на каблучці». І я погодилася, – пригадує цей особливий день.

4 лютого 2022 року Дмитро та Олександра одружилися.

– Тиждень перед цим хлопці з «Правого сектора» тренувалися на полігоні. Всі готувалися до війни, просто конкретно ніхто не знав, у який день все розпочнеться. Дмитро постійно казав: «Хай росіяни наступають, але вже після того, як ми відсвяткуємо весілля. Ми планували робити його в липні. Ми розписалися, він поїхав до Києва. 24 лютого о 5 ранку дзвонить: «Війна почалася». Спочатку я сприйняла це за жарт. І в той момент, коли з Києва всі втікали, він їхав до Тернополя, щоб зібрати речі та разом із добровольцями вирушити на оборону столиці, – поринає спогадами в той трагічний день.

«Він так постійно переживав за своїх побратимів, що я його навіть ревнувала»

За час війни Дмитро Хома з позивним «Фантом» пройшов шлях від стрільця до медика. Служив у 2-ому стрілецькому батальйоні 67-ої окремої механізованої бригади ЗСУ.

Від початку Дмитро був стрільцем, до медицини він не потикався, але медика в них не було. Його командир, нині загиблий Герой України Сергій Коновал, тоді сказав йому: ««Фантомчик», ти проходив вишкіл із медицини в Карлівці, тримай сумку, три – чотири дні походи, я знайду нормального медика і відпущу тебе». Ну пройшли три роки – не знайшли медика. «Фантом» виконував обов’язки начмеда батальйону, він і з хлопцями на міномет їздив, відпрацьовував, і евакуація «200-тих», «300-сотих».

У Бахмуті його підключили до «Госпітальєрів», щоб той набрався більше вмінь, бо в них були більш підготовлені люди, з медичною освітою, в них можна багато чого було навчитися.

З початку повномасштабної війни Дмитро Хома обороняв Київщину, Чернігівщину, Харківщину, Луганщину та Донеччину. В 2023 році його нагородили орденом «За мужність ІІІ ступеня». У 2024 році нагороджений почесною відзнакою «За проявлену мужність у виконанні службових обов'язків та незламність у захисті державного суверенітету».

– Він постійно переживав за своїх хлопців. Це була сім’я, з ними він прожив більше, ніж зі мною, тому дуже переживав. Я навіть ревнувала (посміхається. – Авт.). Уявіть собі, я ревную свого чоловіка до високих, бородатих мужчин. Ну і хлопці за нього переживали. Вони трималися один одного, – розповідає Олександра.

«Фантом» важко переживав загибель побратимів. Про це згадує його дружина: «Першим ударом був Да Вінчі. Він каже: «Уявляєш, я брав участь в евакуації Да Вінчі». Тоді його загибель важко сприйняли всі, побратими були шоковані. «Норд» і «Химера», «Пельмень». Це дуже складно. Він подзвонив, каже: «Їду витягувати «Норда». Я не уявляю, як це – втрачати побратима та командира. Тому що ти з цією людиною від початку свого шляху і тут він гине. Сергій Коновал для нього став таким травмуючим моментом. Багато хто загинув…

«Війна змінює кожного по-різному»

Під час війни подружжя постійно спілкувалося.

– Він – добряк. Кожного вечора та кожного ранку він писав мені, казав: «Кохаю». Це звучало постійно, це слово ми кожного дня чули одне від одного. Не «я тебе люблю», бо любити можна Україну, дитину, батьків, а саме: «Я тебе кохаю», – каже солдатська вдова.

На відстані, розповіла Олександра, робили одне одному подарунки: «У 2022 році «Фантом» завжди дарував мені квіти, робив це через моїх подруг. Часто дарував намиста, це було дуже приємно, адже ми постійно були на відстані. Ми тішили одне одного, я передавала йому різні смаколики, писала листи, а він так проявляв свою турботу. Під час моєї вагітності вже був іншим, але, приїжджаючи додому, залишався таким же турботливим і ніжним. Міг приготувати щось, о 12-ій ночі запитати: «Канапочку будеш?». Наша сім’я розквітала і мені дуже подобалося, якими ми обоє стали. Трішки відростили зуби, тому що раніше нікому не могли відмовляти, казати «ні».

– Я сказала б, що з часом шкіра Дмитра стала товстішою, він став жорсткішим до сторонніх людей. Іноді й до мене міг щось сказати, але я це розуміла, бо вчора ти ніс тіло свого побратима в пакеті, а сьогодні тобі треба вдавати веселого сім’янина, в якого нічого не сталося. До хлопців він теж став суворішим, я навіть раділа, казала: «Молодець». Війна все таки змінює, але кожного по-різному, – зізнається схвильована жінка. – Я вважаю, що на ці зміни також сильно впливає жінка. Я все таки розуміла Дмитра не лише як дружина, а й як посестра, оскільки з 14-ти років постійно перебувала в контексті війни. Для мене не піти воювати – такого варіанту не було. Тому якщо десь моя жіноча сторона казала мені: «Так, тут треба задати якогось прочухана, бо він мені не приділяє уваги», то зі сторони посестри я спиняла себе, зважаючи на те, що він переживав кожного дня і що бачив. Я мінімізувала усі сварки. Я не закривалася від Дмитра, ми постійно спілкувалися. Ми могли говорити цілу ніч, коли він приїжджав, іноді плакали разом. А коли він був на фронті, все залежало від ситуації, але дзвінки постійно були. Навіть будучи на позиціях, він йшов у чужий бліндаж під обстрілами, щоб мені написати, що буде без зв’язку, щоб я не хвилювалася. Його ставлення до мене було класним. Тому не відсторонюйтеся від своїх чоловіків-військових, розмовляйте з ними, тоді ви зрозумієте, що в них на душі, і їм буде приємно, вони розумітимуть, що їх тут приймають та чекають».

«Я знайшла найкращого тата для свого сина»

У 2023 році Олександра завагітніла, стать дитини Дмитро дізнався на фронті. Згодом у подружжя народився син Святослав. Через війну «Фантом» бачив його лише декілька разів.

– Він звикав до дитини, а дитина звикала до бородатого чоловіка в хаті, який забирає його увагу від мами. Коли він у відпустку приїжджав, вночі все з дитиною робив сам. Він його колихав, співав йому пісень, годував, носив на ручках. Діма був дуже класним татом. Він хотів 4 дітей, ми це ще в 2020 році обговорювали, тоді я сказала, що це – хороша ідея, але після перших родів вже сумнівалася. Я зробила хороший вибір: знайшла найкращого тата для свого сина і цим пишаюся, – згадує дружина бійця.

У пам’ять про чоловіка Олександра зберігає речі Дмитра, які їй передали після його загибелі. Згодом передасть ці речі своєму синові Святославу.

– Тепер я зрозуміла, наскільки важливо отримати речі, в яких людина загинула, або ті, в яких людина ходила…– каже Олександра і показує: – Ось «броня», яка була на ньому під час загибелі, особисті речі, наплічник. Ще є безліч речей, але це таке найпотрібніше та найтепліше для мого серця, воно все тут біля мене. Те, що він постійно біля себе носив, – це наша фотографія з розпису. Також постійно з собою носив листи, мої фотографії.

Серед речей – браслет, який Олександра віддала «Фантому» як оберіг. Каже: «Він порвався під час виконання завдання, тут є сліди крові тих, кого він рятував. Цей браслет я сплела в 2016 році. Носила як оберіг, як талісман удачі, тому що коли ти щось робиш своїми руками, воно передає енергетику, з якими думками ти його робиш – те воно й виконує в твоєму житті. Я його постійно всюди з собою возила, а далі Дмитро пішов у 2022 році добровольцем і я йому сказала: «Тримай, він мені допомагав зі всяких «срак» вилізати, от і тобі, сподіваюся, допоможе». Поки він його носив, все було добре. Треба було новий зробити або цей реставрувати. Це така пам’ятна для мене річ».

Під час загибелі на Дмитрові були й подарунки Олександри – срібні браслет і ланцюжок.

Кожного вечора та кожного ранку він писав мені, казав: «Кохаю». Не «я тебе люблю», бо любити можна Україну, дитину, батьків, а саме: «Я тебе кохаю».

– З тіла Дмитра хлопці зняли браслет, це – подарунок на третю річницю весілля. А також – срібний ланцюжок, подарований на його 25-ліття. Це був перший і єдиний раз, коли ми нормально зустрічали його день народження в Тернополі. Я думала це носити, але тут ще є кров, вона запечена. Колись я передам це сину, сподіваюся, він оцінить, що це все збереглося. Дорогою річчю для Дмитра, – розповіла Олександра, – був хрестик, який подарував йому побратим. «Фантом» урятував життя своєму побратиму «Кумедному», а той подарував йому такий старий артефакт. Це – хрестик часів Київської Русі. Ми його відчистили. Це – хрестик, який також має свою історію.

Зберігає Олександра й синьо-жовтий стяг, який Дмитро привіз із зони бойових дій, і каже: «Цей прапор привезений із Сумщини, з якого точно села – не пригадаю. Під час завдання «Фантом» побачив, що на підлозі однієї зі шкіл лежав український прапор. Він був весь у болоті, він мені його таким і передав – зіжмаканим і в багнюці. Сказав: «Державний стяг не може валятися під ногами, випери його». Я його відіпрала, як могла. Хотіла його поставити у файлик, підписати з якого селища, але не встигла запитати, звідки він саме, бо Дмитро… загинув. Якраз мав приїхати у відпустку в червні, але не судилося…

Під час евакуації пораненого побратима у «Фантома» влучив російський дрон. На бронежилеті залишилися сліди від прильоту, а також – кров Дмитра.

– Найважче для мене – це його броня. В ліву сторону був приліт дрона. Тканина вся розірвана, але плита – ціла. У кишеньці на броні також були його речі, я все повиймала, – зізнається жінка. – Тактичні ножиці забрав Олександр, який витягував «Фантома». Я дуже вдячна хлопцям, які забирали тіло, тому що ця місцевість була максимально небезпечною, безліч дронів. Вони, ризикуючи своїм життям, поїхали забирати його тіло. Доволі швидко витягнули, бо я знаю, що можуть не витягувати місяці, роки…

Після похорону Дмитра Олександра зіткнулася з хейтом. Люди писали коментарі, що вона була… занадто веселою під час поховання чоловіка.

– У Домі печалі Саша каже: «Як такого моцного дядька в таку малу труну запхали?». Ну і ти думаєш: «Справді, як?». Після похорону було багато хейту, бо було відео, де я усміхалася. А ти просто стоїш, закопують тіло, це вже – не твоя кохана людина, бо твоїм чоловіком і твоїм сенсом була його душа, його емоції, те, що він до тебе говорив, а тіло – це лише оболонка. І ти дивишся на це все, а в голові прокручуються всі прекрасні моменти. Ти дивишся на небо, у день похорону було дуже чисте блакитне небо, а це – колір його очей. І якось так виходила посмішка, тим більше, в мене захисна реакція – це сміх, – пояснює Олександра.

«Пам’ять про нього житиме в нашій дитині, моїх спогадах і діях»

Ще одна пам’ятна річ – записник зі спільними світлинами Дмитра та Олександри, про що вона згадує: «Цей записник я йому подарувала на першу річницю. Тут моменти з нашого знайомства, перші фото, пропозиція, всі подорожі. Я все якось намагалася підписати, гарно обіграти, ми це мали все робити впродовж життя, сюди вклеювати фотографії і щось писати. На жаль, не вийшло… На похороні попросила його побратимів, друзів написати якісь історії про «Фантома» для Святослава. Я цього не читала. Цей блокнот відкриваю вперше після похорону».

Цитуємо слова від побратима:

«Привіт, Святославе. Мене звати Іван, я – побратим твого батька-героя, мій позивний – «Хрущ». Твій батько був дуже відважним, під час боїв у Серебрянському лісі він неодноразово рятував життя побратимів…». («Хрущ», побратим «Фантома»).

На запитання, як зберігатиме пам’ять про чоловіка, Олександра відповідає так: «Перше, у чому житиме про нього пам’ять – це наша дитина, мої спогади та дії. В мене залишився масажний кабінет. Був момент, коли мені зробили непогану пропозицію, але умовою було те, щоб мій кабінетик закрити. Але «Фантом» постійно казав, що це – його бізнес, казав: «Будемо йти в «мінус», але не закриємося». І в планах – відкриття реабілітаційного центру, я назвала б його «Фантом», щоб пам’ять про нього жила не тільки в моїй голові. Щоб люди замилювалися, чому саме «Фантом». Я це все гарно розпишу і, сподіваюся, до 5 років виконаю цей план. Далі буду повертатися в націоналістичне життя, в організацію, де я також буду розповідати про «Фантома», бо це – бойовий медик. Я також цікавлюся медициною, була санінструктором і далі хочу продовжувати навчати людей парамедицині. Буду все робити з його речами та з його натхненням. Сподіваюся, він мені його дасть, щоб нести це в маси, щоб люди вміли і знали, як себе врятувати, вміли врятувати когось. «Фантом» постійно казав, що нам бракує людей, потрібно вчитися, бо без знань ти – ніхто, і потрібно вміти робити все».

Дана САВИЦЬКА