Вінстон Черчілль, який сказав про свою кохану Клементину такі слова: «Якби я не став тим, ким є, я б із задоволенням став другим чоловіком місіс Черчилль».
Клементина ніжно називала чоловіка «мопс», а він її ласкаво – «кішечка»
Двічі прем’єр-міністр Великої Британії та Нобелівський лауреат Вінстон Черчилль та його обраниця Клементина прожили разом 57 років. «Моїм найбільшим досягненням в житті було те, що я зміг переконати мою дружину вийти за мене заміж», – говорив легендарний політик
Жінка, яка керувала тим, хто правив Британією
Клементина Черчилль відома не менше за свого видатного чоловіка. І він неодноразово зізнавався, що саме їй завдячує своїм успіхам. Про їхній шлюб написано безліч статей, про неї – чимало біографічних книг, одна так і називається «Дивовижна Клементина: як дружина Вінстона Черчилля рятувала Англію, сім’ю та його самого». Вона, дійсно, рятувала. З першого року їхнього шлюбу.
Одного осіннього ранку 1909 року член британського парламенту Вінстон Черчилль разом із Клементиною прибув на вокзал у Бристолі, щоб зустрітися з місцевими партійцями. Нічого не віщувало біди. Але зненацька на пероні з’явилася войовничо налаштована суфражистка (учасниця руху за право жінок брати участь у виборах. – Ред.). Вона накинулася на Черчилля зі звинуваченнями. Раніше британський політик дозволив собі висловитись проти права жінок голосувати, і це викликало невдоволення багатьох англійок. І тепер Клементина з жахом спостерігала, як запекла словесна атака незнайомої жінки на її чоловіка перетворюється на справжню бійку. В якусь мить суфражистка зробила рішучий крок до Черчилля і штовхнула його в груди. Від несподіванки той спіткнувся об багаж, що стояв позаду нього, і почав втрачати рівновагу, майже падаючи під поїзд, що під’їжджав. Клементина відреагувала миттєво: вона відштовхнула багаж і міцно схопила чоловіка за піджак, врятувавши йому життя.
Їх вважали ідеальною парою.
Це був не єдиний випадок, коли Клементина допомагала чоловікові уникнути смертельної небезпеки. За 57 років шлюбу вона постійно витягувала його з неприємних ситуацій. При зовнішній стриманості й тендітності ця жінка мала вольовий характер і була рушійною силою знаменитого британського прем’єр-міністра.
Їх вважали ідеальною парою. Клементина ніжно називала його «мопс», а він її ласкаво – «кішечка». Здавалося, що вона складалася з суцільних чеснот, натомість Вінстон – ненажера, гравець, курець і поціновувач віскі – повна її протилежність. Однак Клементина з розумінням і терпінням ставилася до слабкостей чоловіка.
На питання про те, як їй вдається стільки років утихомирювати такого самозакоханого чоловіка з нестерпним характером, вона лише відповідала: «Коли любиш, помічаєш лише хороше. Я теж далеко не янгол. Запитайте про це мого чоловіка».
Вже у зрілому віці Клементина розкрила секрет своєї «м’якої» сили. Під час виступу перед студентками вона сказала: «Ніколи не змушуйте чоловіків погоджуватися з вами. Ви досягнете більшого, продовжуючи спокійно дотримуватися своїх поглядів, і через якийсь час побачите, як ваш чоловік непомітно дійде висновку, що ви маєте рацію».
«Він просто дивився на мене – не вимовив жодного слова і був дуже незграбним»
Майбутня дружина Вінстона Черчилля народилася в сім’ї аристократів. Її мати, легковажна красуня леді Бланш (Генрієтта Огілві), вийшла заміж за немолодого військового у відставці Генрі Хозьєра. Пліткували, що справжнім батьком Клементини був інший чоловік. Сам Генрі дітей не любив і дружині не вірив – постійно скандалив із нею на очах у дітей. Нарешті, переконаний у тому, що не він є біологічним батьком дівчаток, Генрі зібрав свої речі й назавжди залишив сім’ю без засобів для існування. Клементині ледь виповнилося 6 років.
Разом із фінансовою скрутою пройшла й соціальну ізоляцію. Зазвичай молоді аристократки на кшталт Клементини виходили у світ ще у підлітковому віці. Але через зіпсовану репутацію матері дівчину нікуди не запрошували. До того ж сталося ще справжнє горе: у віці 16 років від черевного тифу померла її улюблена сестра. Вбита горем мати відправила Клементину жити до заможної тітки. Прощаючись із рідним домом, дівчина не підозрювала, що вже ніколи в нього не повернеться.
У 1904 році на балу 19-літню Клементину представили 29-річному Вінстону Черчиллю. Він вже був членом британського парламенту і прославився своїми непомірними політичними амбіціями. Втім, із жінками поводився дуже несміливо – червонів і мовчав. Клементина одразу йому сподобалася, і вона це відчула. Але Черчилль тоді навіть не наважився запросити її на танець. «Він просто дивився на мене. Не вимовив жодного слова і був дуже незграбним», – згадувала майбутня дружина прем’єр-міністра.
Через чотири роки вони зустрілися знову на званому обіді. І Черчилль нарешті насмілився заговорити. Кілька місяців вони зустрічалися, аж у 1908 році він освідчився. Клементина відповіла згодою.
Їх багато що об’єднувало. Вінстон мав важке дитинство, ніколи не відчував тепла чи підтримки батьків, єдиною близькою людиною довгий час була його нянька. Але він мав сильний життєвий стрижень і прагнув успіху будь-що. Не вилазив із боргів, але робив непогану кар’єру у політиці і користувався повагою колег за свій бойовий характер.
Вона вміло створювала сімейний затишок і народила 5 дітей
Клементина підтримувала свого чоловіка, навіть коли він ризикував майже всім. Вона відпустила його на Першу світову війну, щоб чоловік «спокутував» катастрофічний прорахунок Дарданелльської операції, в результаті якої загинули близько 120 тисяч британських солдатів. Проводжаючи чоловіка на фронт, Клементина мужньо порадила йому «не повертатися надто швидко». Завдяки службі у війську Черчиллю вдалося врятувати свою репутацію. І так було завжди – у найскладніші моменти його життя незмінно поряд із ним була його вірна та мудра Клементина.
При цьому жінка вміло створювала сімейний затишок і народила п’ятьох дітей. Молодша дочка Мері згадувала дитинство як винятково щасливий період життя: у сімейному маєтку батьків постійно влаштовували звані обіди, де бували знаменитості – особливо часто гостював Чарлі Чаплін.
Молодша донька Черчиллів Мері прожила довге життя і прославилася як талановита письменниця та філантроп. Однак доля решти чотирьох дітей склалася не так щасливо. Марігольд Черчилль померла у три рочки, і це дуже травмувало Вінстона та Клементину. Єдиний син Рендольф одного разу спробував вчинити самогубство, а старша дочка померла від передозування наркотиків у 1960-х роках. Середня дочка Сара теж не порадувала батьків: була посередньою актрисою, зловживала алкоголем і тричі виходила заміж за негідників.
Уже наприкінці політичної кар’єри Вінстона Черчилля запитали: «Ким би ви хотіли стати, якби не стали тим, ким є?». Політик замислився, а потім спокійно відповів: «Якби я не став тим, ким є, я б із задоволенням став другим чоловіком місіс Черчилль».
Проблеми дітей вплинули і на взаємини Клементини та Вінстона: у 1930-х роках вони балансували на межі розлучення. Однак «турбулентні часи» їм удалося пережити і навіть стати ще ближчими.
Коли їм доводилося надовго розлучатися через напружений графік Вінстона та його постійні ділові поїздки, їх рятувало листування.
«Якби я не став тим, ким є, я б із задоволенням став другим чоловіком місіс Черчилль»
Підтримуючи чоловіка в його професійній діяльності, Клементина не завжди погоджувалася з його політичними поглядами. Наприклад, вона була переконаною лібералкою і неодноразово засуджувала партію консерваторів, лідером якої був Черчилль. Вона – єдина, хто насмілювався відкрито протистояти його думці, і, що найголовніше, до її слів він дослухався.
Саме під впливом дружини британський прем’єр-міністр пішов на низку соціальних реформ – зокрема, з розширення прав жінок. Клементина навіть жартома називала себе «політичною совістю» чоловіка. Завдяки їй Британія після Другої світової війни почала відновлювати відносини з Францією та СРСР, на що її запальний чоловік спершу не дуже був налаштований. У 1945 році у кремлі її приймав особисто Сталін. Вона відвідувала поранених у військових шпиталях, побувала в гостях у робітниць кондитерської фабрики «Червоний Жовтень», в піонерів у дитячому таборі «Артек», побачила лікарні, санаторії, пологові будинки, наукові медичні центри та познайомилася з роботою будинків для сиріт, батьки яких загинули на фронті. У невеликій книзі «Мій візит до росії» вона зізнавалася, що Севастополь здався їй зруйнованим навіть більше, ніж Сталінград.
Уже наприкінці політичної кар’єри Вінстона Черчилля запитали: «Ким би ви хотіли стати, якби не стали тим, ким є?». Політик замислився, а потім спокійно відповів: «Якби я не став тим, ким є, я б із задоволенням став другим чоловіком місіс Черчилль».
Коли в 1965-му його не стало, Клементина довго стояла біля могили чоловіка і, поклавши квіти, сказала: «Я скоро буду з тобою». Однак пережила його на 12 років і померла на 93-му році життя…
Джерело: ukrainky.com.ua.
Марина ЛУГОВА.
Зараз також читають: Конфлікт на Волині: «Прийде путін – і церква знову буде наша».
