За 13 років незалежності через тюремну систему пройшло близько 600 тисяч осіб!
Від тридцяти до п’ятдесяти тисяч осіб — саме таке приблизне число ув’язнених, котрі щорічно виходять на волю в Україні. І приблизно така ж кількість людей щорічно скоює злочини й потрапляє в місця позбавлення волі. Тобто за роки незалежності, за 13 років, через тюремну систему пройшло близько 600 тисяч осіб! Начебто не так вже й багато, не набагато більше, ніж один відсоток населення. Але ж у всіх них є родичі, друзі, знайомі, товариші по службі. І всіх їх теж так чи інакше стосується відбування покарання їхніми родичами, друзями, знайомими чи товаришами по службі. А це вже — мільйони осіб. Проте мало хто замислюється над тим, як впливає ця обставина на наше з вами життя. Але ж цей вплив є великою і серйозною проблемою, яку поки, на жаль, суспільство до кінця не усвідомлює, — а саме, що треба зробити для того, щоб людина, яка зробила помилку, повернувшись з “того світу”, не виявилася знову злочинцем. Адже недорого коштує навіть найкраща робота сищиків і прокурорів, якщо злочинець, вийшовши з в’язниці, знову береться за своє. Переважна більшість злочинців здатна повернутися до нормального життя, стати повноцінними громадянами, оскільки діяння, за які вони були позбавлені волі, є результатом тимчасового збою в соціальному механізмі особистості чи навіть просто випадковістю. Позбавлення волі розриває соціальні зв’язки, і повернутися до нормального світу людині стає тим важче, чим довше вона пробула в місцях ув’язнення. Після п’яти років перебування в місцях ув’язнення чоловік практично не може повернутися до нормального життя через втрату звичних соціальних зв’язків і соціальних навичок, а жінка — уже за три роки. Тобто, навіть якщо чоловік цілком покаявся й твердо вирішив стати на шлях виправлення, на шлях повернення до нормального життя, то, якщо його злочин потягнув на п’ять і більше років (а для жінки — на три й більше), зробити це вкрай важко. Це за умови, що його приймають родичі, друзі й товариші по службі, допомагаючи йому інтегруватися в суспільство. Якщо ж розірвано всі соціальні зв’язки, то повернення стає практично неможливим. Так злочин, скоєний одного разу, — можливо, скоєний навіть випадково, — плодить нові злочини. Предметом уваги суспільства й держави має бути весь ланцюжок боротьби зі злочинністю — від піймання злочинця до його повної ресоціалізації. Поняття “боротьба зі злочинністю” аж ніяк не має на увазі тільки піймання злочинців. Це поняття містить у собі весь ланцюг до того моменту, коли колишній злочинець повертається в суспільство, стає повноцінним громадянином. І якщо десь ланцюжок дає збій — це означає, що боротьба зі злочинністю ведеться неякісно, що вона нагадує товчіння води в ступі. Який сенс ловити злочинців, якщо, повертаючись з місць ув’язнення, вони знову беруться за старе? “Пенітенціарна система” за змістом терміну — це механізм для покаяння злочинця. Латинське “penitentia” означає “покаяння”. От у чому істинний зміст пенітенціарної системи: домогтися від злочинця покаяння! А покаяння — це аж ніяк не биття себе в груди на майдані зі сльозами й криками. Покаяння — це усвідомлення своєї неправоти перед Богом і людьми й абсолютно ясне усвідомлення: цього я більше робити не буду! От чого повинна домагатися від злочинця пенітенціарна система. Покарання без покаяння безглузде. Покарання без покаяння лише озлобляє покараного. Карати злочинців, не опікуючись їхнім покаянням, — означає лише плодити нову злочинність. От де справжня проблема боротьби зі злочинністю. Система виконання покарань поки що не перетворилася в пенітенціарну систему, яка забезпечила б злочинцю умови для покаяння і ресоціалізації. Щорічно десятки тисяч людей, які виходять з місць ув’язнення, але не пройшли процес покаяння і ресоціалізації, — це ціла армія, здатна підточити зсередини державу, розкласти суспільство. Ця армія колишніх злочинців, ця маса десоціалізованих індивідів, що поповнює маргінальні верстви населення, рано чи пізно може стати небезпечною для самого існування суспільства. Ця проблема потребує негайного рішення, до якого повинні з усією відповідальністю взятися і держава, і суспільство. С. ГЛУШКОВ, юрист-правознавець.
