Про легендарного майстра з поліського Поступеля (фото)
У Поступелі, що на Ратнівщині, і в навколишніх селах добре знають цього майстра, робота якого перевірена роками
Валентина БОРЗОВЕЦЬ
Микола Салінський якось хотів удосконалити своє ремесло, купив книгу «Печі і каміни», перегорнув кожну сторінку, переглянув, вивчив кожну пропоновану конструкцію і зрозумів, що дідівський спосіб найнадійніший і найякісніший. І вже раз сам пічник це зрозумів, то інші й поготів. Хоча нині чоловік вже не дуже береться за роботу — роки!
Першу свою грубку Микола Салінський, якому 66 років, змурував ще юнаком. У батьківській хаті розібрав стару, придивився, як вона зроблена, і зробив аналогічну нову. Хоча до цього часу Микола мав поняття, як мурується грубка. Бо, як тільки закінчив школу, влаштувався на роботу у ремонтно-будівельну дільницю, був помічником муляра, якому часто доводилося робити грубки у комунальних будинках. Допомагав йому, і, зрозуміло, переймав досвід. А коли повернувся з армії, на старе місце своєї роботи не пішов – бути помічником пічника молодому юнакові було не зручно.
На рахунку Миколи Івановича майже 300 грубок лише у своєму селі, 35 печей, навіть лежанки.
Та згодом зрозумів, що талант, якого уділив йому Бог, нікуди не сховаєш. Другу свою грубку Микола зробив уже у власній хаті. До речі, тоді він ще покликав майстрів, аби змурували — відпросився з роботи, а ті майстри так і не приїхали. А щоб не змарнувати день, за пропозицією батька, взявся мурувати грубу сам. І успішно справився.
На рахунку Миколи Івановича майже 300 грубок лише у своєму селі, 35 печей, навіть лежанки. А скільки ж іще доводилося тих грубок ремонтувати, перевіряти, чистити, аби «тяга» була такою, як слід?!
Коли мене журналістська дорога завела до Миколи Салінського, він якраз розпалив у тій самій грубці, яка була першою у Поступелі, з якої почалася його слава.
– Як тільки село газифікували, довелося людям переробляти опалення під газ. Тоді роботи було хоч відбавляй. І тепер моя грубка мало чи не в кожній хаті. В кожній другій, то це точно.
