90–річний Мирослав Стефанишин: «Музика забирає всю територію моєї пам'яті» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.86 € 31.70
90–річний Мирослав Стефанишин: «Музика забирає всю територію моєї пам'яті»

Волинь-нова

90–річний Мирослав Стефанишин: «Музика забирає всю територію моєї пам'яті»

Заслужений діяч мистецтв України, почесний професор Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, композитор, диригент, фольклорист, музикознавець, лауреат обласної премії ім. Степана Кривенького, автор понад 500 музичних творів, близько півтисячі аранжувань українських народних пісень сьогодні святкує поважний ювілей

Лариса ЗАНЮК

 


«Сам Микола Колесса направив мене диригентом у Волинський народний хор»
Мирослав Степанович сяє такою життєдайною усмішкою, що 90 років йому дасиш лише зважаючи на величезний обсяг зробленої роботи, та й то дивуєшся: як стільки всього встиг, хіба цілодобово працював? На це пан Мирослав відповідає: «Народився у мальовничому карпатському селі Бовшеві на Івано-Франківщині, де така природа, що хочеться співати».

 

 

 

Мене виховували видатні професори, що задали прагнення до музики високого рівня і передали особливу інтелігентну людяність. Тепер таких немає — нинішні у панцирах ходять.

 

 

Тому, мабуть, і співала уся його творча родина, яку жартома називає сімейною капелою. З дитинства мріяв вчитися на композитора, а знаменна зустріч із Анатолієм Кос-Анатольським тільки додала впевненості юнакові. І став для нього Львів «духовним материком, форпостом духу», адже навчався у корифеїв музичного мистецтва Павла Муравського, Станіслава Людкевича, Миколи Колесси. З консерваторії, наче з трампліну, стартував музикант у велике мистецтво, а кожну постать, що стрічав на шляху становлення, опише потім у своїх книгах-подяках, одна з яких так і називається — «Я щиро вдячний долі».
— Пане Мирославе, то й направду Львів формує в талановитій людині митця?
— Там витає такий дух давньої традиційної культури, котрого немає в жодному місті. Окрім того, мене виховували видатні професори, що задали прагнення до музики високого рівня і передали особливу інтелігентну людяність. Тепер таких немає — нинішні у панцирах ходять. Видатний Микола Колесса ще в консерваторії мене примітив, запрошував навіть додому, де я щиро захоплювався його громіздкими архівами. А на уроках хормейстера Павла Муравського мені здавалося, що потрапив на свято — такий то був емоційний чоловік, що, розповідаючи, аж вискакував зі свого крісла.
— Які ще, окрім консерваторії, яскраві моменти не забуваються?
— Сам Микола Колесса направив мене диригентом у Волинський народний хор. Так з 1954 року розпочалося моє нове творче життя. І хоч двічі пропонували наукову роботу в Києві, в Інституті фольклору й етнографії, я вже не міг покинути Луцька. Багато всього тут було вперше. З'явилася сім'я, цікава робота в училищі, керівництво ансамблями «Калинонька», «Лучанка», «Веснянка»… Таке було прагнення працювати, адже поруч — 25 чарівних дівчат. Прийдеш до них, а вони всі, як одна, красиві й усміхаються…
— То ось чому ви такий бадьорий – отримали заряд на багато років уперед?
— Так, від позитивних людей заряджаєшся, і в моїх колективах ніколи не виникало конфліктів.
— Що, і диригентської палички ніколи зопалу не ламали?
— Та не було на таке часу. І вихідних не мав десятками років. А найбільшим творчим здобутком вважаю те, що почав писати пісні. Вперше це трапилося в 1947-му, на слова Лесі Українки. Вийшло, що ця поетеса і привела мене в Луцьк. Кожна її поезія має свої образи. Пізніше я уклав збірку музичних творів «Горить моє серце, палає».
Ще одна важлива сторінка моєї творчої діяльності розгорнулася у 1956 році — збирання волинського фольклору. Разом із народознавцем Олексою Ошуркевичем об'їздили все Полісся, записали близько 750 пісень і видали збірник на 300 творів. В Інституті фольклору зацікавилися цією працею і вирішили укладати такі збірники й по інших областях.

 

 

«Якщо Бог дав талант, то розвивати й передавати його – це вже наш обов'язок»
— Мирославе Степановичу, а як ви звершуєте це магічне дійство – вірш перетворюєте в пісню?
— Зазвичай, це відбувається після прочитання хороших творів. Такою є поезія Олександра Богачука, що з ним співпрацювали 13 років. Світлі й дуже пісенні вірші. Із сучасних поетів подобається Віктор Вербич, Микола Мартинюк. На ювілейному концерті звучатиме наша «Ода Луцьку». Кожен композитор відчуває музику поезії по-іншому, і хоч мелодія на слова Тараса Шевченка «Ой, чого ти почорніло, червонеє поле» вже була, я написав свою версію, а церковний хор «Оранта» виконав, випустили диск. Вийшло, вважають спеціалісти, дуже вдало. Озвучував поезію Івана Франка, Максима Рильського — понад 60 авторів. Мелодії забирають усю територію моєї пам'яті. Це ж яка маса – півтисячі пісень, понад 500 обробок, близько 2000 фольклорних творів! Але завжди хотілося, щоб і наступним поколінням моя праця згодилася. Та й тепер, вважаю, заспокоюватися нема чого, якщо Бог дав такий талант, треба його розвивати й передавати, бо це вже обов'язок.
— То композиторів на пенсії не буває?
— Чого ж — різні є. Але мої наставники творили до глибокої старості: Муравський прожив 100 років, Колесса —103, Людкевич — 101.
— Диригування продовжує віку? Ви ж, наче метелики, годинами махаєте руками-крилами?
— Без руху життя слабне, а в бездіяльне тіло закрадаються вороги і гризуть його. Декілька років роблю вранці фізичні вправи, масажі, які впливають на кровообіг, розминаю в долонях пружинку. Від цього поліпшується робота мозку. І ще, що важливо, необхідне легке харчуваня, маленькими порціями. Зараз я снідаю о 8:00, обідаю о 12:00, вечеряю о 18:00 — німецький режим, який привчає організм до порядку. Коли набув собі в 1991-му році інфаркт, потім другий, задумався про музику власного тіла. Спостерігаю за людьми і думаю: навіщо вони носять перед собою зайвий тягар кілограмів? Носити треба тут (пан Мирослав показує на серце. – Авт.) На сцені ми, диригенти, працюємо 6 годин руками — і не відчуваємо болю, втоми, а навпаки — з'являється внутрішня енергія.
P. S. Ювілейний творчий вечір Маестро Мирослава Стефанишина відбудеться 3 квітня о 18.00 у приміщенні Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка.