ГРАБУНОК НАЦІОНАЛЬНОГО БАГАТСТВА НА ШАЦЬКИХ ОЗЕРАХ

1. МІЛІЦЕЙСЬКА СУЄТА БІЛЯ ХРАМУ
Уже в останні дні серпня на озері Світязь навпроти колишнього «рибальського куточка», на піщаній косі, яка утворилася в результаті обміління водойми, і де тиждень тому кишів людський мурашник, безтурботно походжали неполохані чайки. Оце, вважай, відгуляли відпочиваючі курортний сезон, котрий, враховуючи примхи погоди, загалом тут триває зо два місяці. І все ж багаті люди наввипередки з конкурентами освоюють приозерну землю, яка надається начебто для садівничо-городнього господарювання. Одні споруджують «курятники» для «туристів», а інші, як трактують цей процес місцеві мешканці, «вхопили для себе, а тепер ще й для внуків».
Кожна поважна установа, бізнесове підприємство чи потужна організація прагнуть тут мати, так би мовити, свої літні філіали. І це навіть не особисті забаганки їхнього керівництва. Це настійна вимога нашого корупційного часу. Коли ми якось розмовляли з одним любомльським правоохоронцем, то господар кабінету у відповідь на дзвінок київського начальника радісно рапортував, що його тут зустрінуть мало не з оркестром, а потім скрушно зітхнув, поклавши трубку: «Тут влітку, як у пеклі, усіх Світязь манить».
Слава шацьких озер шириться, а з нею різко збільшується кількість автомобілів з київськими номерами. Немало знаходиться різного роду перевіряючих, котрі прагнуть освіжити тіло у хвилях Світязя і надурняк спожити юшку з вугра. Усіх треба десь розміщувати, звісно, не в наметах. То ж зрозуміле бажання мати своє гніздечко біля води. До того ж це й престижно.
Можна лише поспівчувати волинській міліції, яка, мабуть, змушена обладнувати свій куточок невідомо за які кошти біля «українського Байкалу». Думається, чисто міліцейська хватка, рішучі дії райдержадміністрації при відстоюванні наміченого об’єкта засвідчили, що виконується завдання надзвичайної ваги. Можливо, йдеться про оздоровлення потерпілих міліціонерів під час виконання службового обов’язку? Та щось не схоже.
Отже, обласне управління внутрішніх справ, виступаючи в ролі замовника, побажало отримати безкоштовно 0,50 соток гектара землі для спорудження оздоровчої бази. Земля належить Світязькій сільській раді, розташована в прибережній смузі озера, де будівництво категорично забороняється, і за якихось 15—20 метрів знаходиться від діючої Петропавлівської церкви, до речі, пам’ятника архітектури ХІХ століття. Це було всім добре відомо. Але, мабуть, у «верхах» вважалося, що коли за справу візьмуться начальник Шацького райвідділу внутрішніх справ Володимир Домарецький та голова райдержадміністрації Володимир Найда, то вона вигорить. Тим більше, що попереду цієї ділянки біля самого озера ведеться ще одне будівництво, але про це буде окрема розмова.
Сільський голова Віктор Плейтух, місцевий житель, який за десять років перебування на виборній посаді всього набачився, судячи з усього, не виключав можливого конфлікту з церквою, а, отже, з громадою. Міліції, як він сказав, пропонували землі несільськогосподарського призначення (пісків тут ще вистачає) в інших місцях, але амбітний замовник погоджувався тільки на місце за десяток метрів від озера і впритул до церкви. Престиж, самі розумієте, бо неподалік розмістилися теж поважні організації, щоправда, на законній основі.
На сесії, коли вирішувалося питання про надання дозволу на підготовку матеріалів попереднього погодження, як належить згідно із Земельним кодексом, депутати дали свою згоду. Очевидно, посприяла цьому позиція священика. Настоятель Петропавлівської церкви отець Арсеній, який також є депутатом сільради, сказав, що голосує «за» як приватна особа», але обов’язково порадиться з церковною громадою. Словом, у нього теж мало бути своє «попереднє погодження». Можливо, сільські депутати вважали, що будівництво заборонить екологічна служба, втрутиться керівництво Національного природного парку. Можливо, на рішення отця Арсенія вплинуло те, що він, як твердить, був добре знайомий з тодішнім заступником міністра внутрішніх справ України, котрий посприяв у будівництві монастиря в селі Світязь.
Після богослужіння отець Арсеній звернувся до парафіян за порадою. Люди були обурені. Біля церкви під час сезону і так достатньо веселих сусідів: відпочиваючі проживають у лісництві, в наметах, доводиться їм навіть давати зауваження, коли в храмі йде богослужіння. І ось тепер міліцейські курортники в церкву заглядатимуть прямо з вікон.
На наступній сесії сільради уже йшлося про дозвіл на складання проекту відведення ділянки під забудову в постійне користування (усі служби не знайшли ніяких перешкод для втілення задуму високого міліцейського начальства). І ось сільські депутати, знаючи думку людей, проголосували проти такого проектування.
Через якихось два тижні після чиєїсь вагомої вказівки депутатів знову зібрали на раду. Перед тим до священика додому навідався Володимир Найда. За словами отця Арсенія, відбулася не зовсім приємна розмова. «Ми вимагаємо від вас лише одного, — сказав голова райдержадміністрації, — вашого мовчання». «Ні, я не буду мовчати, бо проти громади я не піду». Голова райдержадміністрації розсердився і стукнув дверима. Однак на сесії красномовство і звернення священика до депутатів не вплинуло. Адже начальник райвідділу міліції Володимир Домарецький і керівник райдержадміністрації Володимир Найда задушевно бесідували чи не з кожним депутатом. Тож депутати дали дозвіл на проектування. Молодий батюшка, котрого дуже поважають у селі, схоже, після адміністративного удару вирішив не підставляти другу щоку. Після сесії він замовив три дубових хрести, вночі їх закопали послушники на спірній території (міліціонери згодом шукали «зловмисників»). Близько тисячі віруючих хресним ходом з молитвами вийшли на це місце, його освятили і пов’язали на хрести чорні стрічки. Люди відчули свою моральну силу. Але ж хрестів на всьому узбережжі Світязя не поставиш.
Настоятель Петропавлівської церкви отець Арсеній вирішив пошукати захисту в столиці, оскільки відчув неприязнь до себе з боку влади. В районній газеті з’явилась «хитренька» стаття, в якій застерігали громадян від контактів із випадковими людьми. Як приклад такого прикрого спілкування з аморальними особами наводилася поведінка... отця Арсенія. Річ в тім, що до священика приїжджають надломлені фізично і морально люди, і він нерідко допомагає їм позбуватися шкідливих звичок. Але один з ходоків, як з’ясувалося, раніше був засуджений і у відсутності священика повівся негідно. Кажуть, що до священика, який їхав до Луцька, підходили невідомі і попереджували, що він може і не повернутися назад.
Отець Арсеній, який, до речі, вчиться в духовній академії, в столиці звернувся до заступника міністра внутрішніх справ, який пообіцяв не сваритися з церквою. У Києві священик також потрапив на прийом і до першого заступника голови адміністрації Президента, котрий пообіцяв йому своє сприяння. Схоже, що після цього навколо церкви розпогодилось. Кажуть, що всю вину звалили на голову райдержадміністрації та сільського голову, які, мовляв, не ту ділянку запропонували, підвели високе керівництво під... монастир.
В отця Арсенія відбулося ще дві неприємні розмови, які вносять яскраві штрихи в загальну непривабливу картину. Коли настоятель церкви приїхав з Києва, дільничний інспектор запросив його до начальника райвідділу внутрішніх справ. За словами священика, Володимир Домарецький під час бесіди, зрештою, попросив: «Отець Арсеній, пожалійте мене, віддайте нам цю землю». «Про мене — беріть, але я нею не розпоряджаюся, це рішення церковної громади».
Це ж до якого жалюгідного стану треба було довести солідного чоловіка високому керівництву. Певне, кар’єра начальника повністю залежала тільки від передачі того клаптика землі міліції. До речі, Володимир Домарецький нині перебуває поки що у відпустці.
Отець Арсеній хотів потрапити на прийом до начальника обласного управління внутрішніх справ Олександра Кміти і до нього зателефонував. Начальник сказав: «Про що вже говорити. Ми вам допомагали, а ви виступили проти — хрести встановили. Адже ми вам завезли сорок КамАЗів піску для будівництва монастиря». На що, як розповідає отець Арсеній, він чистосердечно відповів: «Слово честі священика, ми отримали лише сім КамАЗів, а куди дівалося ще 33 — я не знаю».
Тепер вже наче настало затишшя. Невдоволений Віктор Плейтух («чому батюшка перший раз погодився?»). Так само невдоволений отець Арсеній: «Я шкодую, що став депутатом сільради, адже все «схоплено». Хоча він розуміє становище і голови, і депутатів. Коли стали збирати підписи на захист земельної ділянки, то чимало людей просилося: «Ми «за», але ж у нас діти, посади». Тому й не хоче священик оприлюднювати підписи односельчан, аби вони не постраждали.
Першою в Україні світязька церква уже шостий рік займається опікунством дітей-сиріт. 36 дітей два тижні оздоровлюються в пансіонаті «Шацькі озера» і на це витрачається більше 20 тисяч гривень. Отець Арсеній вважає, що на базі монастиря, який зводиться громадою, можна буде проводити за літо кілька заїздів дітей. І для монахів, священиків, дітей, що перебуватимуть на оздоровленні, ніхто не повинен перекривати доступ до озера.
Хоча найбільш цікаво, що реальні спроби не допустити до чистої світязької води «чужих» тут же, біля церкви, уже нахабно практикуються. І про це наша подальша гірка мова.
Олександр НАГОРНИЙ.
(Далі буде)