Два з половиною місяці тому жахлива автоаварія, що трапилась на Житомирщині, призупинила пісенну долю народного артиста України Василя Чепелюка. Але він не втратив оптимізму...
Два з половиною місяці тому жахлива автоаварія, що трапилась на Житомирщині, призупинила пісенну долю народного артиста України Василя Чепелюка. Але він не втратив оптимізму. Його філармонією у цей важкий час, коли був прикутий до ліжка, стала лікарняна палата у відділенні ортопедії, травматології та артрології обласної клінічної лікарні. Напевно, пісня підняла його на ноги. А, може, не тільки пісня. Може, дружина Таня, що не покидала чоловіка у душевній тяготі, може, велика рідня, друзі, лікарі, медсестрички, яким щиро завдячує народний пісенний соловейко. Чергові мої провідини Василя Чепелюка були дуже несподіваними. Я побачив його... на ногах. Раніше він просив: не фотографуй мене в лежачому стані. Пошукай знімків в архіві. А тепер сказав: “Можна вже й сфотографуватися, навіть у лікарні”. Я забув про свій записник. Але добре пам’ятаю, про що ми довго говорили. Є такий журналістський афоризм: “Ніщо так не окрилює фантазію, як відсутність фактів”. Який ще треба факт: пісня підняла на ноги народного артиста, якому передрікали, що без операції йому не обійтися. Обійшлося. У кінці розмови записав віршовані слова відомого українського поета Вадима Крищенка, які проспівав Василь Чепелюк. Рідний край — це помах для крила, Світлий промінь сонця і тепла, Рідний край — це сила молода І одвічний поклик до гнізда. При добрих і співчутливих людях можна й тепер лікуватися. Але завжди хочеться додому. Навіть з курорту. У кінці цього тижня Василь Чепелюк, може, випишеться з лікарні. — Яким було відчуття, коли після нудної лежанки піднявся на ноги?— поцікавився у Василя Адамовича. — Ніби вдруге народився. За кілька наших зустрічей Василь Чепелюк вперше провів мене зі своєї палати у лікарняний коридор. Попросив: — Може, знайдеться в газеті кілька рядків, щоб подякувати моїм лікуючим лікарям — Михайлу Аршуліку, Миколі Наїдку, Оресту Менчаку, медперсоналу відділення реанімації, а також головному лікарю обласної клінічної лікарні Івану Сидору, його заступнику Ользі Косіловській, колективу обласної філармонії за моральну і фінансову підтримку. Відспіваю за це “Волині” на 65-літньому ювілеї. Недовго зосталося — до Чесного Хреста, 27 вересня. Подарую всім пісню “Рідний край”. Тільки даруйте, якщо буду спиратися на палицю. Святослав КРЕЩУК. Фото Володимира ЛУК’ЯНЧУКА.
