Здрастуйте, Катерина Василівна! Пише вам чоловік, який заблудився в цьому світі, в цьому житті. А написати листа вирішив, прочитавши одкровення людей в добірці «Любить, не любить» ...
Здрастуйте, Катерина Василівна! Пише вам чоловік, який заблудився в цьому світі, в цьому житті. А написати листа вирішив, прочитавши одкровення людей в добірці «Любить, не любить» ... Народився я в Закарпатській області, в селищі Сільце. Коли мені було десять років, ми з матір’ю приїхали на Волинь (тут мати влаштувалась на роботу). В сімнадцять літ я похоронив її. Жив з вітчимом. Але скоро він «попросив» мене піти з дому. Дав зрозуміти, що я зайвий. Тож сталось так, що в сімнадцять літ я опинився на вулиці. І тут моє життя пішло під укіс, як поїзди сходять з колії. Я жив як людина без роду і племені. Докотився до злочину, мав покарання — п’ять років позбавлення волі. Вийшов з тюрми у 23 роки. На щастя, мені дала притулок дуже хороша жінка, яку я називав «мама Валя». Але ж у неї є діти, і я розумів чудово, що не можу довго обтяжувати її. Через рік зустрів дівчину, на три роки старшу від мене. Ми зійшлись, почали разом жити. Все було благополучно. Та ось так сталось, що вона поїхала в Німеччину. А, повернувшись, сказала, що знайшла іншого. Для мене це було ударом — я знову опинився на вулиці. Страшно було від думки, що все рухнуло в один момент. І знову злочин. Знову вирок — чотири роки ув’язнення. Знову – етапи, колонії. Відбув строк, як кажуть, від дзвінка до дзвінка. Звільнився рік тому, вийшов «в нікуди». Одне слово бомж. Пожив тиждень в «мами Валі». Доля звела скоро з дівчиною, яку звати Ольгою. Вона теж відбувала вже покарання. Тобто ми були «ягоди одного поля». Вирішили спробувати жити разом. Наймали квартиру в місті. Оскільки була проблема з житлом, то вирішили пожити в селі, в Олиної матері. Та якось мати Олі в розмові дорікнула нам, що ми бомжі, яким ніде приткнутись. Це мене зачепило за живе. Щоб роздобути гроші і купити в селі хоч якусь хатину й мати свій куток, я знову пішов на злочин. Роздобув гроші, які повинні були, як я думав, стати початком мого нового життя. Але, на жаль, нічого хорошого вони не принесли. Навпаки, я втратив все. Знову суд. На цей раз строк немалий — десять років. Ольга не захотіла так довго мене чекати. Я не засуджую її — не маю на це права. Сам винен у всьому. Тільки все частіше я задумуюсь над життям, над тим, що мене чекає... Я розповів про свою долю і хочу попросити надрукувати мій лист. Може, хтось з людей, які знали мене, прочитають його і зрозуміють, як непросто мені живеться. Може, комусь моя подальша доля буде небайдужою. А, може, знайдеться одинока жінка, яка не побоїться мого минулого і відгукнеться на цей лист. Трохи про себе. Мені 28 років, зріст 175 сантиметрів, чорнявий, за гороскопом Овен. Деталі при листуванні. Зараз я знаходжусь в слідчому ізоляторі міста Луцька. Скоро поїду в колонію і звідти напишу листа, в якому вкажу координати, куди можна буде переслати відгуки (я все-таки сподіваюсь, що вони будуть). З повагою Олександр.
