Такий висновок зробив директор Володимир-Волинського фонду підтримки підприємництва «Бізнесцентр» Віктор Олійник...
Такий висновок зробив директор Володимир-Волинського фонду підтримки підприємництва «Бізнесцентр» Віктор Олійник, котрий в рамках програми «Партнерство громад», одним з учасників якої є Володимир-Волинський, разом з представниками семи невеликих міст зі східної і західної України знайомився в США з діяльністю муніципальної влади. — Насамперед розповім про головне, — каже Віктор Степанович, — про зустріч з спеціалістом відділу світового банку Ахмедом Айведо, який ознайомив нас з програмою «Фонд місцевого розвитку», бюджет якої становить 150 мільйонів доларів. Визначено 170 міст України обласного підпорядкування, з якими може бути налагоджена співпраця. Основне її завдання — надання кредитів органам місцевого самоврядування для розвитку комунальної діючої структури, тобто для реконструкції чи модернізації каналізаційного господарства, водопостачання, електросистем, шляхів... Програма узгоджена на урядовому рівні. Спочатку американці хотіли передати кошти Мінфіну, але, поспілкувавшись з нашими чиновниками, вирішили працювати з українськими банками на тендерній основі. Ще невідомо, яку маржу візьмуть банки, але кредит на п’ять і більше років вони надають під процент не вищий семи. — Що конкретно повинні зробити керівники міста, щоб одержати кредит? — Під конкретний бізнес-проект місто може взяти мільйонний кредит уже весною наступного року. Навіть скажу, що координує дії зацікавлених осіб у Міністерстві фінансів пані Світлана Безпалко, до якої і слід звертатися. — Вікторе Степановичу, що корисного ви взяли з поїздки, що могли б застосувати із американської практики, наприклад, керівники Володимира-Волинського? — Бачите, мені важко говорити про якісь конкретні проекти. Особливо, коли це стосується бізнесу. Там у невеликих містах на ділі всі питання регулюються на рівні місцевого самоврядування. Додайте до цього, що в кожному штаті своє законодавство. Наприклад, органи місцевого самоврядування кожного міста вирішують питання про встановлення розміру податку на нерухомість, на продаж товару тощо. Готельний збір йде на розвиток туризму. За рахунок муніципальних коштів фінансується пожежна служба і поліція і, звичайно, вони повністю підкоряються місцевій владі. В місті рівня Володимира-Волинського обирається лише 7 депутатів та мер. Американці були шоковані, коли дізналися, що в нас більше 50 депутатів: як з ними співпрацювати? Безпосередньо господарством міста керує найнятий менеджер. До речі, його річна зарплата — 125 тисяч доларів. Чиновники, які влаштовуються на посади на конкурсній основі, отримують щомісячно три і більше тисячі доларів. І, звісно, там штати невеликі. Адже, наприклад, місто займається тільки підведенням води до міста, а безпосередньо з споживачами мають справу приватні компанії. Так само з постачанням електроенергії, тепла. Банки в кінці року 10 відсотків свого прибутку зобов’язані повертати місцевій громаді, як правило, для вирішення соціальних програм. Характерна така особливість: федеральна влада боїться судитися з муніципальною, бо суди на місцях, коли йде мова, зокрема, про податки, приймають рішення, як правило, на користь міста. Ми запитали одного мера, чи зустрічався він з губернатором штату. Виявляється, він його взагалі не бачив. — Які ж проблеми виникають в невеликих американських містах? — Вони характерні для всієї Америки. За останні два роки чимало великих підприємств позакривались, бо власники фірм знайшли кращі умови в Китаї, де стабільне законодавство, дешева робоча сила, є урядові гарантії для розвитку бізнесу. Такий приклад. Ми хотіли додому придбати товари американського виробництва і не могли їх знайти. Десь 70 відсотків товарів побутової техніки, кераміки, легкої промисловості тощо надходять з Китаю. Ось чому між містами точиться справжня боротьба за приваблення бізнесу. За рік кожне місто видає десятки брошур рекламного характеру, в яких розповідається про надання пільг. Окрім того, це робить і кожне підприємство. При в’їзді на територію міста є інформаційний центр, де кожного обслужать, нададуть безкоштовно буклети з даними про бізнес, місця відпочинку тощо. В кожному місті є бюро з питань конвенції і відвідувань, де раді кожному журналістові чи іншому гостю. Взагалі, нас дивувала нестандартність мислення американців. Ось у нас була зустріч з першим заступником голови енергетичної компанії, який не міг дати відповіді по технології. Виявляється, у нього інше завдання. Він має вихід на різні промислові компанії, лобіює їхні інтереси в містах. З мером він веде, наприклад, розмову про спорудження заводу від імені компанії, обговорюються питання пільгових податків тощо. Розвернеться бізнес — енергетична компанія буде продавати підприємству свою продукцію. Ось така стратегія. — Скажіть, будь ласка, Володимир-Волинський чи Луцьк в якійсь мірі наближаються за рівнем благоустрою до відповідних міст американських штатів? — Так, частково центри цих міст нагадують американські. Але те, що робиться на околицях — це зовсім різні речі. Цікаво, що там якраз з центром в малих містах виникають проблеми. Річ у тім, що в Америці в останні десятиліття люди намагалися жити на околицях. З’явилося чимало пустуючих приміщень. Тож взялися за відродження головної вулиці міста, яка стала туристською зоною, де є невеличкі кафе, антикварні магазини. Тут реставрують будівлі під стиль ХІХ століття. Взагалі, нам треба брати приклад, як там борються за залучення туристів. Ось в місті Джеферсон згадали історію, коли 100 років тому якомусь підприємцеві не дозволили провести залізницю — тут проходить річка. Тепер поставили вагон, в якому нібито приїхав той чоловік, обладнали його як музей. І навіть проклали п’ятикілометрову залізницю і поставили паровоз того часу. — Чи мають бажання бізнесмени цих міст «освоювати» Україну? — Ми зустрічалися кілька разів з консультантом американських фірм. Ось його слова: «Американці не готові вкладати гроші в Україну, бо в неї погана репутація». Їх лякає нестабільне законодавство і незрозуміла політична ситуація. Компанії, які тут працювали і змушені піти, створюють антирекламу. І скільки б ми не говорили про успіхи наших спортсменів, співаків тощо, але оцінку країні дає бізнес. В Америці очікують результатів президентських виборів. — Вікторе Степановичу, чи справді ми так безнадійно відстали і не маємо перспективи? — Коли ми від’їжджали з Америки, то всі — і донецькі, і західняки — прийшли до висновку, що могли б через років 15 багато в чому наздогнати Америку. Потрібне лише стабільне законодавче поле, порядок в державі. Грубо кажучи, Америка «зажиріла» (до речі, і фізично, бо багато товстих людей), і в ній все котиться по інерції. Американці, які побували в Україні, стверджують, що в наших людей — сильний підприємницький дух, якого вони не мають. Ось факти, які їх тривожать. В деяких малих містах 30 відсотків населення живе за межами бідності (це 17 тисяч доларів на рік, а візит до лікаря коштує не менше 100 доларів). Нам говорили, що лише 15—20 відсотків студентів навчається, решта — розважається. Але особливо їх турбує війна в Іраку, панує страх перед тероризмом. Взяв інтерв’ю Олександр НАГОРНИЙ.
