Лікарю-патріоту оголосили анафему, а потім зняли її - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.71 € 31.36
Лікарю-патріоту оголосили анафему, а потім зняли її

Волинь-нова

Лікарю-патріоту оголосили анафему, а потім зняли її

13 квітня 1956 року помер Арсен Річинський, український громадський, політичний і церковний діяч, який довгий час працював на Волині

Сергій НАУМУК


Народився він на Кременеччині. Навчався у Клеванській духовній школі, Кременецькій гімназії, Житомирській духовній семінарії. У 1911 році вчителював у селі Седмярки (нині Сьомаки Луцького району). Однак вирішив здобувати фах лікаря і вступив до Варшавського університету. З початком Першої світової війни перевівся у Київ. Уже тоді Арсен Річинський проявив себе у громадській сфері.



Та найбільше уваги Річинський приділяв українізації церкви.



Прибувши 1920 року на роботу у село Тростянець (нині Ківерцівського району), молодий лікар зустрів там свою долю — доньку місцевого священика Павла Прокоповича Ніну. Через два роки подружжя переїхало до Володимира-Волинського. Упродовж трьох літ Річинський працював головним лікарем міської лікарні, але за неблагонадійність його звільнили, відтоді заробляв приватною практикою.
Арсен Васильович був активістом «Просвіти», організатором «Пласту», членом «Українського військового об’єднання» та ОУН. Його дружина організовувала філію «Союзу українок».
Та найбільше уваги Річинський приділяв українізації церкви. Власним коштом видавав «незалежний місячник українського церковного відродження» «На варті» (пізніше називався «Наше братство», «Наша церква»), уклав збірку загальнодоступних церковних співів для сільських хорів, яка мала полегшити богослужіння українською мовою. У 1927-му з його ініціативи в Луцьку організували з’їзд православних вірян. Наступного року він став членом митрополичої ради, але на знак протесту проти проросійської політики церковної верхівки склав із себе ці обов’язки. У 1929 році Річинського відлучили від церкви і 26 квітня в соборі Володимира-Волинського оголосили анафему. Проте комісія, яка розслідувала справу, виправдала пана Арсена, тож у березні 1930-го його знову прийняли в лоно церкви.
Зрозуміло, що влада тримала на контролі діяльність Річинського. Таємні співробітники поліції фіксували кожен його крок. Двічі лікар сидів у концтаборі Береза Картузька, вийшов на волю лише з початком Другої світової війни. Та незабаром його заарештували органи НКВД. Кілька років тримали у в’язниці, а тоді присудили 10 літ. Репресували і сім’ю Арсена Васильовича. Після звільнення він змушений був жити в Казахстані, де й помер. У 2006 році його прах перепоховали в Тернополі.



Про інші цікаві факти щодо 13 квітня дивіться в нашій рубриці «Доброго дня вам, люди!».