ТАМ, ДЕ ПРИП’ЯТЬ ПРОЩАЄТЬСЯ З ЛЮБ’ЯЗЕМ

Журналістка газети "Волинь" Катерина Зубчук продовжує досліджувати проблеми малих річок Волині

Якщо у своєму верхів’ї на території Шацького району Прип’ять після осушення стала магістральним каналом, а колишні болота перетворились на сухі торфовища, що часто загораються, то вниз по течії, зокрема на Любешівщині, річку спіткала інша біда. І мені не раз доводилось розповідати на сторінках «Волині» про те, що тут річку треба «лікувати». Адже вона заросла і в окремих місцях буквально пропадає, оскільки русло пересихає.
А серед причин того, що екологічний стан Прип’яті в Любешівському районі тривожний, — і забір (часто стихійний) води з річки до Дніпро-Бузького каналу, і браконьєрські загати для ловлі риби. Адже перед кожною такою загатою утворюється маленький ставочок, де збирається різна рослинність, починається загнивання органіки. Течія сповільнюється — річка деградує.
До речі, проблема загат не вирішувалась до створення регіонального ландшафтного парку. Самі працівники парку взялися за цю справу (хоч демонтувати загати мали б ті, хто їх вибудовував). Але на все потрібні кошти, бо на ентузіазмі, як кажуть, далеко не заїдеш. І тепер надія на те, що невдовзі на базі ландшафтного парку буде створено національний парк. У бюджеті з’явиться відповідна графа про його фінансування.
— Залишились ще загати на ділянках біля сіл Ветли, Лахвичі, — розповів директор регіонального ландшафтного парку «Прип’ять—Стохід» Юрій Оласюк, — та зараз водники прочищають річку, то я думаю, що буде знято попутно і загати.
Розібравши загати, допомогли значною мірою річці. Та, звичайно, сьогодні ніхто не відважиться сказати, що це вже і є та допомога, яка врятує Прип’ять. Для того, щоб оцінити ситуацію у повній мірі, потрібний тривалий час. Адже річка заростала, забруднювалась понад півстоліття. Власне, потрібний науково обгрунтований проект відновлення Прип’яті. І, знову ж таки, надія на те, що коли буде створений національний парк, то працюватиме і група науковців, яка дослідить стан річки.
Є й інший, радикальніший шлях відновлення Прип’яті. Йдеться про проект, який реалізує «Волиньводгосп», — розчищення річки. А ось чи дасть це розчищення користь, чи не заросте Прип’ять згодом так само? З цього приводу директор регіонального ландшафтного парку «Прип’ять—Стохід» Юрій Оласюк сказав:
— Це теж покаже час, але вже зараз я вважаю, що розчищення Прип’яті (таке, яке проводиться водниками) — зовсім не ефективний спосіб. По суті, річку тільки розширюють, але не роблять її глибшою.
Разом з головним спеціалістом державного управління екоресурсів у Волинській області Михайлом Химиним ми приїхали у Любешів серпневого дня. Можна було побачити, якою стала Прип’ять на тому відрізку, де її вже розчищено. Скориставшись ще теплою погодою, ми пропливли по Прип’яті. І я висловлюю вдячність директору регіонального ландшафтного парку, який організував цю поїздку на «моторці». А ще — голові Любешівської селищної ради Петру Хомичу, який якраз був у відпустці і погодився на такий спільний рейд. Я бачила відеофільм, знятий Петром Хомичем минулого літа — він ішов з відеокамерою на «моторці» за працівниками ландшафтного парку, які розбирали на Прип’яті, Стоході загати. Петро Хомич родом з Любешова, тут прожив уже півстоліття.
— Люблю природу, ціную її і намагаюсь щось робити і як посадова особа, і як людина для збереження довкілля, — так говорить він сам. — До речі, проблем із загатами у Любешівській селищній раді (а це ще два села) нема.
Біля моста з боку села Люб’язь «моторку» спускають на водне плесо. Декілька віражів, які засвідчують, яке тут роздолля, і ми йдемо в напрямку села Лахвичі. Тобто, проти течії річки — до того місця, де екскаватор вже прочистив Прип’ять. Русло розширене на відрізку десь півтора кілометра. Але річка стала тільки ширша — не глибша. Так мілко, що гвинт човна «черкає» грунт дна річки. Але, судячи із слів попутників, рік-два тому ми тут зовсім не пройшли б на «моторці», бо русло перекривали загати. До села Лахвичі ми вже не можемо пливти — не ризикуємо вирушати далі, щоб не сісти зовсім на мілину. Там, де закінчується розчищений відрізок, починається не річка, а справжнє болото.
Проект розчищення Прип’яті у свій час пройшов екологічну експертизу, тобто був схвалений. Але у головного спеціаліста управління екоресурсів у Волинській області Михайла Химина свій погляд на доцільність саме такої допомоги річці:
— Екскаватор виймає грунт на берег — утворюється своєрідна маленька дамба. За нею згодом може початись вторинна заболоченість заплави, а місцями — переосушення (чи не через цей «мінус» було відхилено проект одамбування Прип’яті, запропонований на початку 90-их років?— прим. авт.). На мою думку, краще б, якби все-таки прокопати в бік заплави пониження.
Одне слово, не треба ігнорувати того, що річка – це екосистема, яка здатна сама себе підтримувати, пробивати собі дорогу. Тільки ж людина хоче цей процес прискорити — допомогти річці. А допомога ця часто обертається непередбачуваною шкодою. Заростання Прип’яті, яке зараз спостерігається, — і є наслідком непродуманого втручання людини. Очевидно, в процесі будівництва Верхньоприп’ятської осушувальної системи відбувся перерозподіл басейнового стоку.
І, на думку моїх попутників, щоб відновити Прип’ять, треба прибрати те, що «люди наробили», — старе русло відновити, а рукотворне перекрити.
— Але ж прочищають знову рукотворне русло,— говорить директор регіонального ландшафтного парку Юрій Оласюк. — Я вважаю, що не буде з цього користі ні старому руслу, ні рукотворному.
«Моторка» йде в зворотному напрямку — вже вниз за течією. Нарешті, ми на природному руслі, яке петляє між болотами. Там, де річка підходить до села Люб’язь і вже рукою подати до однойменного озера, двигун раптово глохне. Знову — мілина...
— Якщо вже розчищають Прип’ять,— каже з приводу цього голова Любешівської селищної ради Петро Хомич,— то чому б цей відрізок екскаватором не пройти,— там, де річка впадає в озеро? А то ж глибина тут — сантиметрів тридцять. Буває, що й зовсім річка пересихає. І тоді човни доводиться рибалкам, як бурлакам на Волзі, перетягувати з Прип’яті в озеро і навпаки. Не було б проблеми і з рибою — вона могла б мігрувати. Взимку риба не гинула б від задухи.
Я бувала вже на озері Люб’язь, але бачила його лише з боку однойменного села. І ось вперше така поїздка на моторному човні. Вперше є можливість побачити і озеро в усій його красі, і ті чотири острови, які воно омиває, — перша Лядинка, друга, третя, острів Хочут. Причалюємо до першої Лядинки, щоб з найвищої точки — 25 метрів — подивитись на водне роздолля, обрамлене зеленим віночком. Вздовж берега пливе човен, яким править дідусь поважного віку. Так ми зустрілись з найстарішим мешканцем села Люб’язь Мефодієм Корцем. Він родом з Хоцуня, а в Люб’язі вже літ двадцять в приймаках. Одне слово, «свій» у цьому краї. Не лише з розповідей знає, а пам’ятає, як Прип’ять була судноплавною — з Пінська до Люб’язя пароплави ходили. І пам’ятає, як за Польщі— десь в 38-ому—39-ому роках — нове русло прокопали за Люб’язем. Ще сам шарварок відробляв.
Помилувавшись з висоти острова водним плесом, ми покидаємо першу Лядинку. «Моторка» йде через озеро туди, де з нього виходить Прип’ять. Плесо величезне, глибоке. Човен набирає швидкості — аж бризки рясні здіймаються. Ліворуч — Хоцунь, передостаннє село Любешівського району. За кілометрів десять — Білорусь. Мимоволі порівнюємо, якою бачили Прип’ять: одна річка там, де людина втрутилась і «підкоректувала» її, і зовсім інша тут — (така, якою створив Бог), де Прип’ять закінчує свій біг на Волині, прощається з озером Люб’язь і тече на Рівненщину.
Катерина ЗУБЧУК.
Фото Миколи ЗІНЧУКА.