Відбиватися від трьох було важко. Тоді чоловік схопив Вакулюка, міцно притис до себе й прикривався ним, наче щитом, від ударів грабіжників...
СУТИЧКА У ТЕМРЯВІ Того вечора до Андрія Шафранюка прийшли його друзі Сергій Вакулюк та Вадим Глоба. Посиділи, погомоніли. — Може, вип’ємо?— запропонував господар. — А чому б і ні?— сказав Вакулюк. Шафранюк поставив на стіл пляшку горілки. Розпили спиртне швидко, наче кинули за себе. — Ходімо на ринок, купимо цигарок,— запропонував Андрій. Ніхто не заперечував. Всі разом подалися на ринок. Там випили ще пива. В голові загули джмелі. Коли друзі по чарці поверталися додому, побачили на проспекті Соборності чоловіка. — Може, потрясемо його кишені?— запропонував Вадим Глоба. — А чому б і ні?— підтримав його Шафранюк. — Грошей у нас немає. А коли б були, посиділи б у барі. — Гроші зараз будуть,— сказав Вакулюк й кинувся услід за перехожим. Лучанин, не чекаючи нападу, спокійно йшов вулицею. Уже темніло. Кілька хвилин тому він побував у магазині “Глобус”, де спробував вибрати для своїх батьків, котрі проживали в селі Розничі Маневицького району, телевізор. Один йому сподобався. Тепер він поспішав до найближчої телефонної станції, щоб запитати батьків, чи купувати телевізор, який він вибрав. На трьох молодих хлопців, котрі стояли неподалік, не звернув особливої уваги. Помітив тільки, що вони були п’яні й голосно розмовляли. Коли їх проминув, розмова раптово обірвалась. Телефонна станція була вже майже поряд, коли чоловік відчув, що його сильно штовхнули у спину. Ледве втримався на ногах. У ту ж мить хтось вчепився в його барсетку, котру ніс у руці, почав її виривати. Лучанин впізнав одного з хлопців, біля яких щойно проходив. Той смикав щосили, але вирвати її не міг. Глоба та Шафранюк кинулися на допомогу Вакулюку. Андрій схопив перехожого за шию й почав душити, потім вдарив його. Чоловік виявився не із слабких. Барсетку не відпустив і не впав, на що сподівалися грабіжники. Проте відбиватися від трьох було важко. Тоді чоловік схопив Вакулюка, міцно притис до себе й прикривався ним, наче щитом, від ударів грабіжників. Відчував, що довго так не витримає, зрозумів, що сили його залишають, почав кликати когось на допомогу. — Заткни пельку, бо зараз замовкнеш назавжди!— погрозився один з нападників. Чоловік на погрозу не зреагував й, важко дихаючи, продовжував відбиватися. Чим би все закінчилося, невідомо, але несподівано біля них, блимнувши фарами, загальмувала міліцейська автомашина. Всіх нічних грабіжників затримали, вдягнули їм наручники й відвезли в Луцький міський відділ внутрішніх справ. Проти грабіжників була порушена кримінальна справа. Під час розслідування виявилося, що Вакулюк, Глоба, Шафранюк не вперше нападають на одиноких запізнілих лучан й грабують їх. Один одного вони знають давно, а Вакулюк і Глоба колись навіть вчилися в одному класі. Правда, наука їм давалася нелегко, бо тут потрібна працьовитість, наполегливість, терпіння. Нічого цього не було. Після закінчення школи ніхто працювати не поспішав. Згодом влаштувався робітником в одну з фірм лише Шафранюк. Інші продовжували байдикувати. Вакулюка та Шафранюка годують і вдягають батьки, Глобу — дідусь з бабусею. Гроші дають їм не часто. А двадцятирічних дармоїдів давно вже тягнуло в бари. Отож, і виходили досить часто пізно ввечері, аби роздобути грошей... МОБІЛЬНИЙ ТЕЛЕФОН У РУКАХ ГРАБІЖНИКА Володимир Степанюк з автобусної станції йшов додому. Він недавно переїхав у Луцьк з Ратнівського району. Було близько дев’ятої години вечора. Темінь вже розгулювала там, де не було ліхтарів. Володимир витяг з кишені мобільний телефон, який не так давно купив за 930 гривень, приклав до вуха й, розмовляючи з дружиною, повільно брів вулицею Кравчука. Несподівано чоловіка сильно штовхнули у плече. Він такого не чекав і впав на асфальт. В ту ж мить хтось вихопив з його руки мобільний телефон. Коли Володимир піднявся, то побачив грабіжника уже кроків за п’ятдесят, котрий тікав. Молодий високий хлопець був вдягнутий в усе чорне: штани, куртку, в’язану шапочку. Він зник за будинком, біля якого стояло ще двоє хлопців, певне, його друзі. Як згодом виявилося, це був Сергій Вакулюк. Наступного дня друзі продали мобільний телефон одному з незнайомих таксистів. У кишенях грабіжників зашелестіли гривні. Проте мудре народне прислів’я говорить: “Скільки б глечик воду не носив, а колись ручка відірветься”. Так воно й сталося. Злочинців затримали, коли ті намагалися вчинити чергове пограбування. Коли б в ту мить не нахопилася міліція, це їм , напевне б, вдалося... Під час допиту слідчий запитав у Шафранюка: — Навіщо ви разом із своїми спільниками напали на чоловіка, котрий повертався ввечері додому? — Нам потрібні були гроші,— відповів той. — Де ви мали намір їх витратити? Замість відповіді Андрій знизав плечима. Більш відвертим виявився Глоба. На це ж питання слідчого відповів цілком відверто: — Ми того вечора у незнайомого чоловіка хотіли забрати гроші, щоб піти в якийсь бар і там добре погуляти. — Невже не відчували, чим усе закінчиться? — Сподівалися, що нас не впіймають... На це, мабуть, сподівався й ще один злодій і грабіжник двадцятишестирічний Анатолій Космачов, коли вирішив обікрасти свою сусідку-пенсіонерку Марію, котра проживає в Луцьку на вулиці Путінцева. Була неділя. Космачов стояв біля свого будинку й розмірковував, де взяти грошей, аби купити наркотиків. Побачив, що на подвір’я вийшла сусідка Марія й попрямувала в магазин. Знав, що вона проживає одна. Вирішив, що доки повернеться назад з покупками, встигне понишпорити в її хаті. Не можна було витрачати даремне жодної хвилини. Вхопив сумку й побіг до сусідки. Навісний замок вирвав руками. Зайшов у квартиру. Аудіомагнітофон, електроміксер, столовий набір — ложки, виделки, ножі, тарілки — запхав у сумку й знову вибіг на подвір’я. Одразу сів на автобус й поїхав на центральний ринок. Там усе крадене продав. Вважав, що йому пощастило. Тепер можна було шукати наркотики чи відвідати якийсь бар. Проте злодія затримали уже наступного дня, й він незабаром опинився на лаві підсудних. Ця лава була йому вже добре знайома. Двічі сидів на ній раніше за крадіжки. Цього разу Луцький міськрайонний суд засудив Анатолія Космачова на п’ять з половиною років позбавлення волі. За розум, напевне, він уже не візьметься, бо недаремно кажуть, що горбатого тільки могила виправить. На лаву підсудних сіла й трійка луцьких грабіжників. Сергія Вакулюка позбавлено волі на п’ять років, Андрія Шафранюка та Вадима Глобу — на чотири роки кожного. Проте суд врахував їхню молодість, те, що вперше вступили в конфлікт із законом, можуть усвідомити, куди вела їх злочинна стежка, й звільнив від покарання, якщо вони протягом двох років не вчинять чергового злочину. Це їх остання сходинка, на яку ступили. Ще один необдуманий крок — і далі прірва... Михайло КВЯТКОВСЬКИЙ, Володимир КАЛИТЕНКО.
