КОГО ЖАБА ДУШИТЬ? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.40 € 32.19

КОГО ЖАБА ДУШИТЬ?

Виявляється, є така газета, як “Русская правда”, що зродилася на київських харчах...

Виявляється, є така газета, як “Русская правда”, що зродилася на київських харчах. Поряд із заголовком — застереження, що це “газета для соотечественников”. Отже, для всіх громадян України, якою б вони мовою не спілкувалися, — російською, українською чи татарською? Сіє мир і злагоду?
У нашому краї зацікавлення цим виданням не спостерігається, хоча в ньому вказується, що і в Луцьку є її представництво чи то корпункт. Читач надіслав нам номер газети, можна сказати, святковий, оскільки висвітлює події в країні за 16—31 серпня 2004 року. Хоч дехто й стверджує, що українська мова так само незрозуміла, особливо міським жителям східних міст, як індіанська американцям, тим не менше “Русская правда” зробила реверанс, опублікувавши до Дня незалежності державною мовою віршоване творіння під назвою “Жаба”. Щоб не було непорозумінь, для чого це зроблено, вказано, що ця “народна пісня присвячується Великому Святові”.
Ми змушені процитувати деякі рядки з цієї “святкової пісні”, щоб не виникало сумнівів у наших читачів, хто ж та, на думку “Русской правды”, жаба:
Морква на городі, у саду бджола.
Жаба на болоті крила розвела.
Хоче полетіти, тихо каже “Ква!”,
Але в небо взмити не дає Москва.
Автор, схоже, професіонал, що працює під “народ”, розробляє цю тему — “взмити не дає Москва”, згадуючи “руку Москви”, “москалів” і навіть... “руських псів”. Заключна строфа “Жаби” недвозначно говорить проти чого і кого направлено сарказм “народних” творців:
Годі, кляте стерво, золота Москва!
Жаба ще не вмерла, жаба ще жива!
Жаба ще порине в синю далечінь,
Бо немає нині краще жаб створінь...
Київська “Русская правда” не сумнівається, що такі недолугі приземлені створіння, як жаби, приречені лише підстрибувати і квакати. Очевидно, мається на увазі, що жабам далеко до зіркого хижого орла, котрий зверху стежить за жертвою, вмить при потребі пускаючи в хід кігті та дзьоб. Проте події нашого часу показують, що в крилатих розбійників виникають такі проблеми, які й не снилися, наприклад, співучим соловейкам.
Хоч газета має рацію в одному принциповому питанні: річ не “в руці Москви”, а в нас самих, у таких “правдистах”, які ще беруть на глум свою державну символіку, національну ідею, культуру, історію... І як тільки ті, що стоять за “Русской правдой”, бачать в громадян України справжній, а не лицемірний патріотизм, гордість за свою країну, вірність національній ідеї і т. д., їх, схоже, починає жаба душити. Бо звідки ж така нетерпимість, неприязнь, нетолерантність і навіть ненависть до всього українського? Зате яка любов спостерігається до образу дурнуватого, але хитрого хохла типу Вєрки Сердючки. Оцей тип уже точно не націоналіст.
Хоча “рука Москви” теж не залишає нас своєї опіки. Пошлемось на подорожні замітки кореспондента поважного видання “Дзеркало тижня” Світлани Кабачинської: “Всі інформаційні програми російського телебачення заледве не кожний раз вишукували хоч що-небудь антиросійське із великої кількості подій, що проходять в Україні... Не дивно, що сучасний “незалежний” українець видається рядовому росіянинові вовком, котрого, як не годуй, а він у свій самостійницький ліс дивиться. Російські ЗМІ системно і цілеспрямовано формують із українця образ ворога — в буквальному значенні. Відповідне і ставлення”.
Олександр НАГОРНИЙ.