ДОРОГА ДО ЧИТАЧА

Часом нелегко знайти стежку до душі однієї людини, а дорогу до розуму і сердець багатьох тисяч читачів з їх різними поглядами, уподобаннями, різними потребами і проблемами прокласти дуже і дуже важко. «Шлях до читача ніколи не кінчається» — так назвали ми документальний збірник, колективну роботу журналістів «Волині», яку випустили напередодні 65-річчя газети. Так, цей шлях ніколи не кінчається, журналісти постійно, кожного дня його шукають, але далеко не завжди знаходять.
Нам, журналістам «Волині», в цьому відношенні, можна сказати, щастить, тому що дійти, достукатися до розуму й серця читачів вдається, мабуть, частіше, ніж багатьом іншим. Свідчення цього — велика і постійно зростаюча аудиторія наших шанувальників. Під час відзначення шістдесятиріччя газети ми говорили як про безсумнівний успіх про те, що її передплачує п’ятдесят тисяч волинян, а читає — у три-чотири рази більше. Це був на той час показник найвищої популярності серед усіх видань краю. А тепер ми можемо із задоволенням сказати, що тираж «Волині» впритул наблизився до сімдесяти тисяч, а загальний тижневий наклад становить понад 200 тисяч примірників. Небагато є газет у великих областях України та й у нашій столиці, які можуть зрівнятися по цьому показнику з «Волинню».
Останнім часом ми впевнено завойовуємо читача за межами області. Це почалося відтоді, як нашу газету внесено у загальноукраїнський каталог передплатних видань. А завдяки Інтернету з «Волинню» знайомляться наші земляки в усіх куточках світу — в Польщі, Німеччині, Італії, Росії, США, Канаді, Австралії... Наш сайт, за визнанням фахівців, один із найкращих серед друкованих видань, його відвідують тисячі шанувальників. Через нього люди з віддалених континентів мають можливість спілкуватися між собою, вже є не один приклад, коли родичі і знайомі за його посередництвом знаходять один одного.
А чи є більше задоволення для журналіста, вища оцінка від того, що люди тягнуться до газети, вірять їй, шукають в ній свого захисника і порадника? Ні, немає і бути не може. З особливою силою працівники редакції відчули прихильність до газети багатьох людей, їх відданість і щиру підтримку, коли недавно периферійні недалекі функціонери від впливових політичних сил вдалися до спроби грубого «наїзду» на незалежне видання, залякування головного редактора і навішування злісних ярликів «ворогів» нашої країни — аж до вимоги припинення випуску газети. Кілька днів не змовкав телефон у мене і в інших кабінетах із щирими словами підтримки і солідарності, із готовністю стати на захист. На нашу адресу надійшло десятки листів і телеграм. Особливо схвилював дзвінок жінок із далекого села Брониця Камінь-Каширського району.
— Хто це там посмів підняти руку на нашу газету? — з тривогою звучало в трубці. — Та ми всі поїдемо, куди завгодно, і відстоїмо вас. Як можна закривати «Волинь»? Ми ж кожен номер її чекаємо з нетерпінням, тільки в ній можна знайти правду.
Як бачимо, говорити правду, об’єктивно висвітлювати події, надавати слово в газеті людям різних поглядів у нас стало складно і небезпечно. Багато хто із тих, хто претендує на лідерство, на незаперечне право диктувати державну політику, прагне нав’язати єдино правильну лінію, одностороннє пропагандистське трубадурство типу першого «національного» телеканалу і чинить відвертий тиск на тих, хто цій лінії не підпорядковується. Ми вже це проходили, і не раз, знаємо, до чого призводить така політика.
Журналісти «Волині» ніколи не піддавалися і не піддадуться залякуванню і тиску, звідки б це не виходило, не зрадять своїм принципам говорити правду, відображати життя в усій його складності, порушувати найгостріші проблеми, які висуває сьогодення, ставати на захист прав й інтересів людей. Наше кредо тверде й непорушне — дорога до читача повинна бути чесною, без кон’юнктурних манівців і без прислужування владі.
Власне, це постійно, з номера в номер підтверджують своєю творчістю, гострими, злободенними публікаціями Олександр Нагорний, Ярослав Гаврилюк, Петро Боярчук, Володимир Лис, Катерина Зубчук. Добре відомі і шановані читачами імена Галини Світліковської, Валентини Штинько, молодих дуже здібних журналістів Олександра Згоранця і Василя Уліцького, заслужених журналістів України Анастасії Філатенко, Володимира Калитенка, Святослава Крещука та інших. Нинішнє покоління працівників «Волині» прийняло, як естафету, все краще, славні традиції своїх попередників.
А нам, треба сказати, таланило на творчих людей, майстрів публіцистики, ініціативних, сміливих редакторів, на чийому прикладі і під чиєю дружньою опікою виростали здібні журналісти, люди честі і совісті. Їхні автографи, як заповіт нам, ми друкуємо у сьогоднішньому номері.
Все своє життя віддав нашій газеті і чверть віку редагував її визнаний публіцист і літератор Полікарп Шафета. Всі ці роки були часом плідних творчих пошуків, вдалих знахідок і відкриттів у журналістській галузі. І в часи компартійного трубадурства та одноликості газета мала своє творче обличчя, відзначалася критичним підходом і реалістичністю у висвітленні життя області.
А першим редактором у післявоєнний час, який поставив газету як сміливе, бойове видання, був відомий публіцист і організатор газетної справи Юхим Лазебник. Тривалий час успішно редагував газету Яків Чернявський, його змінив Іван Сподаренко, який потім очолив газету «Сільські вісті». Через наш часопис пролягли творчі стежки знаних в Україні письменників і публіцистів Анатолія Дімарова, Миколи Олійника, Дмитра Цмокаленка, Михайла Білецького, Вадима Симаковича, Олександра Богачука, Петра Маха, Юрія Троця, Андрія Бондарчука та інших майстрів пера. Такими творчими особистостями може гордитися навіть найбільше і найавторитетніше видання.
Думаю, ми маємо всі підстави сказати, що традиції чесної і правдивої журналістики живуть тепер, житимуть і утверджуватимуться й надалі у колективі «Волині». Утверджуватимуться, незважаючи на потуги вічно вчорашніх, які рядяться в тогу прибічників демократії і свободи слова, піклувальників про благо народу, а насправді хотіли б підім’яти засоби масової інформації і використати їх у власних інтересах. У ході передвиборної президентської кампанії ще буде немало спроб вдатися до брудних методів, шантажу і залякування, намагань задушити вільну думку. Але ми повинні вистояти. І перемогти.
То перемога має бути не одного і не якоїсь групи чи клану. То має бути перемога загальна і в інтересах всіх. Заради такої перемоги, заради майбутнього нашої країни ми працюємо. До такої відповідальної, чесної роботи нас зобов’язує довір’я читачів.
Степан САЧУК, головний редактор «Волині»,
заслужений журналіст України.