У ПОСЛА РУМУНІЇ В УКРАЇНІ ОСОБИСТА ДУМКА Є. АЛЕ ВІН З НЕЮ НЕ ЗГОДЕН

Як ми вже згадували, великий дипломатичний десант із тридцяти осіб висадився в містечку Вилкове Одеської області і пройшов судноплавним ходом по гирлу Бистре – щоб переконатися в екологічній коректності українського транспортного проекту.
Гості були цілком задоволені побаченим, а фахівці, котрі брали участь у поїздці, розвіяли їхні останні сумніви. Скажімо, президент Українського Дунайського пароплавства Петро Суворов зробив і зовсім несподіване повідомлення, заявивши, що навіть якби тепер судноплавний хід не було відновлено, років за три-чотири чистити русло було б критично необхідно – воно замулилося до того, що це вже загрожувало замором усьому живому в Кілійському гирлі.
Серед розмаїтості тем, порушених на зустрічі, пролунала й така. Регіон, уздовж якого несе свої води Бистре, перебуває в депресивному стані, що призвело до справжньої гуманітарної катастрофи. Україна втратила тут більш як 25 тисяч робочих місць у морських портах і на торгових суднах, а глибока деструкція воднотранспортної галузі в цих краях забрала ще 15 тисяч. Активне населення тут зменшилося на сорок відсотків, смертність перевищує народжуваність удвічі, а дев’яносто п’ять відсотків тих, хто працює, одержують зарплату нижчу за офіційний рівень бідності. Що з цього випливає? Бідні люди не можуть бути гарантом збереження заповідних місць. Волею-неволею вони змушені скошувати на продаж унікальні очерети, полювати й рибалити в браконьєрському режимі. Тільки відродження водного шляху і, як наслідок, зайнятість місцевого населення можуть змінити ситуацію в корені, підсиливши й природоохоронний момент.
Проти очевидного заперечувати було важко, але була серед керівників запрошених дипломатичних місій людина, якій правда завдавала особливо багато клопоту. Це посол Румунії в Україні Олександру Корнеа. Він одразу підтвердив, що поїздки сюди – річ гарна, але позиція Румунії від цього не зміниться: “Я тут із усіма, але змінювати свою позицію не маю права”. Посол, однак, визнав, що від наміру звертатися до Гаазького суду його країна вже відмовилася – не той склад спору – але в межах Рамсарської конвенції ще побореться за свої (уточнимо – ілюзорні) права.
Слід зазначити, що у відповідь на румунські домагання Україна вирішила актуалізувати весь комплекс порушень сусідами екологічної рівноваги – і не тільки на Дунаї, до останнього часу нами коректно замовчуваних. Йдеться і про регулярні викиди важких металів і відходів золотодобувних виробництв у Тису, і тих же ціанідів у Дунай. Крити послу було нічим, але Олександру Корнеа вперто стояв на тому, що Румунія несе зобов’язання перед світовим співтовариством з підтримки Сулинського каналу. Однак і цей аргумент утрачає силу, якщо врахувати намір України підключити всю систему міжнародних організацій у зв’язку з катастрофічною зміною водотоків у дельті Дунаю внаслідок грубої гідроспоруджувальної діяльності румунської сторони. “Треба консультуватися, – відбивався посол. – Якщо відомі процедури”.
Не виключив пан Корнеа і можливість зниження тарифів на каналах з урахуванням нової ситуації. І визнав – Румунія тільки від України буде тепер недоодержувати щорічно мінімум півтора мільйона доларів. Чи не тому і зчинилася шура-бура? “Звичайні відносини між сусідами. Де не буває розбіжностей?” – намагався зам’яти питання Олександру Корнеа, і відразу одержав відповідне “на засипку”: “Ви не можете змінювати свою позицію, а хотіли б?” “Я – офіційна особа, – усміхнувся посол, – і в мене є певні обмеження. Те, що я хочу, не може впливати на позицію, яку я обстоюю. Я посол Румунії і цим усе сказано”.
А ще, ймовірно, він любить свою батьківщину – тією особливою синівською любов’ю, яка, бачить Бог, усе повніше дається і нам.
Олександр Саква.
(Тижневик “Московський комсомолець”).