ПОСТРІЛИ СЕРЕД ТИШІ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.41 € 32.34

ПОСТРІЛИ СЕРЕД ТИШІ

Директор ринку з’явився у дверях сам. Береза та Бучнєв швидко вдягнули маски й рукавиці. Перший витяг пістолет, другий — автомат...

ДВОЄ У ЧОРНИХ МАСКАХ
Вечірні сутінки вже опускалися на місто Володимир-Волинський, коли до бару-ресторану “Фенікс”, що на вулиці Ковельській, під’їхав “Мерседес”. Із салону вийшов чоловік й попрямував до входу. Через кілька хвилин сюди ж під’їхав ще один легковий автомобіль голубого кольору. В ньому сиділо двоє місцевих жителів Олександр Бучнєв та Сергій Береза.
—Впізнаєш, чий автомобіль?— кивнув Береза в бік “Мерседеса”.
— Звичайно... Романа Ваврищука, директора нашого міського ринку. Ми його розшукуємо, а він, виявляється, у барі розважається.
— Ти впевнений, що він там? Можливо, поставив тут автомобіль, а сам подався до іншого бару.
— Навіщо йому такий маскарад?— здивувався Бучнєв.
— Багаті люди часто так себе поводять.
— Зараз я перевірю, чи Ваврищук у барі.
Олександр відчинив дверцята, виліз із салону, озирнувся навколо й попрямував до бару.
Повернувся Бучнєв до автомобіля через якусь хвилину-другу.
— Ваврищук сидить у залі,— повідомив.
— З ким?
— Якісь люди біля нього є. Хто вони, не розгледів, боявся, аби директор ринку мене не помітив.
— Значить, будемо чекати, доки вийде. Можливо, довго там не сидітиме,— сказав Береза й звідкись витяг чорну маску з прорізами для очей та рукавиці. Маску натягнув на голову, вдягнув й рукавиці. — Ти все прихопив із собою?— запитав.
— Звичайно... Зброя при мені, маска й рукавиці — також.
— Вдягни на всякий випадок, раптом зараз вийде,— порадив Сергій...
Ваврищук чомусь довго не виходив із бару-ресторану. В масках сидіти набридло. Береза й Бучнєв стягнули їх й продовжували стежити за дверима.
Минула ще година. Директор ринку не виходив.
— Він там до ранку засів чи що?— знервовано кинув Бучнєв.
— Певне, добра компанія зібралась. Крім того, сьогодні субота, можна й довше посидіти. Що вдома робити пізно ввечері? — розмірковував Береза. Він відчинив дверцята й виліз із салону. Вирішив подихати свіжим, хоча й прохолодним, повітрям і Бучнєв.
— А, може, розійдемося вже по домівках?— запропонував Бучнєв. — Скільки ж чекати? День сюди, день туди, яка різниця? Зробимо діло завтра.
— Ти що, збираєшся не виконати завдання шефа? Знаєш, який він буде невдоволений? Крім того, пообіцяв, коли повернемося, дати нам по чотири тисячі доларів. Невже забув? Для нас зараз головне, не скільки часу ми тут будемо чекати Ваврищука, а щоб він вийшов з ресторану не з компанією...
Директор ринку з’явився у дверях сам. Можливо, вирішив, що вже пізно — була одинадцята година ночі — й залишив компанію в залі. Може, була на те ще якась причина.
Береза та Бучнєв швидко вдягнули маски й рукавиці. Перший витяг пістолет, другий — автомат.
Ваврищук дійшов до свого “Мерседеса”, майже сів за кермо, дверці зачинити ще не встиг, коли поряд загальмував голубого кольору автомобіль. З нього вискочили Береза й Бучнєв. Серед нічної тиші пролунали постріли з пістолета та кілька коротких автоматних черг. Ваврищук вивалився із салону на дорогу. Голубий автомобіль рвонув з місця й зник. Замітаючи сліди, Береза й Бучнєв поїхали в бік Микулинського лісництва. Там, у лісі, залишили автомобіль. У Володимир-Волинський повернулися пішки. Береза з мобільного телефону повідомив:
— Шеф, усе в порядку! Завдання виконано! Розходимося по домівках...
ОРГАНІЗАТОР БАНДИ З ВИЩОЮ ОСВІТОЮ
Через кілька хвилин на місце злочину прибули працівники міліції. Пораненого Ваврищука вони відправили попутним транспортом у лікарню. По дорозі чоловік помер. Під час огляду лікарі виявили в нього кілька важких поранень у голову, шию, груди, живіт, плече, стегно. Бандити стріляли так, аби людина живою не залишилась.
Працівники міліції на дорозі підібрали кілька гільз. Встановили, з якої зброї злочинці стріляли. Знайшлися й очевидці, котрі розповіли про голубий автомобіль та двох бандитів у масках і рукавицях. Знайшли також покинутий серед лісу автомобіль. Отож, перший слід було взято. Далі розпочалися інтенсивні пошуки злочинців. Пошуки тривали довго, проте коло пошуків постійно звужувалося.
Вбивць Олександра Бучнєва та Сергія Березу, врешті-решт, заарештували. Виявилося, що вони входять до складу банди, яку організував житель Володимира-Волинського Ігор Юрін. Працював він адміністратором кафе “Ласощі”. Мав вищу освіту. Певне, зарплатою був не дуже задоволений, тому й вирішив шукати додаткове джерело прибутків. Знайшов кількох любителів легкої наживи, в основному молодих чоловіків з Володимира-Волинського. Ніхто з них не працював, майже всі уже раніш побували на лаві підсудних, як і сам Юрін.
— Віднині почнемо нове життя... З грошима!— заявив він.
— Звідки їх візьмемо?— кинув хтось.
— На деяких підприємствах, установах, в окремих багатих осіб,— пояснив вожак. — Для успішних дій знайдемо й зброю.
Зброю Юрін справді знайшов. Домовився з офіцером військової частини й той продав йому все необхідне. Банда мала не лише стрілецьку зброю та набої, ракетницю, а й навіть ручні гранати, вибухові шашки. Все це Юрін зберігав в одного із своїх знайомих. Під час обшуку у його квартирі перелічену зброю й було знайдено. У чорній сумці, крім зброї, були й наркотики. Їх також приніс Юрін.
— Я не знав, що в сумці, бо туди не заглядав. Юрін попросив, аби сумка побула в мене кілька днів, а потім мав її забрати,— виправдовувався знайомий Юріна.
Юрін сам розробляв плани роздобуття грошей, кожному визначав його роль. Банда розпочала з того, що навідалася до керівника підприємства “Магістраль”, де працювали таксисти, й поставила умову: підприємство щомісяця на кожного таксиста має їм зібрати по п’ятдесят гривень. Водії не згодилися й звернулися до прокуратури. Вимагали гроші за вказівкою Юріна, як згодом стало відомо, члени банди Юрій Мясковський та Іван Грабовський.
— Не згодитеся на наші умови, матимете ще більші збитки,— попередили вони.
Справді, після цього, не дочекавшись грошей, вони порізали в кількох маршрутках скати. Та це був не найважчий злочин. Бандит не зупинився й перед вбивством, проте виконав його чужими руками.
Але чому Юрін вирішив позбавити життя директора ринку? Виявляється, вони були давно знайомі, але згодом посварилися. Крім того, Юрін вважав Ваврищука своїм суперником по бізнесу. Отож, і доручив виконати “вирок” Березі та Бучнєву. Береза охоче взявся за це діло, бо ще раніш мав зуб на Ваврищука. Той одного разу нецензурно висловився про коханку Сергія. Відтоді й затаїв на нього злість.
Юрін, коли його затримали, всіляко доводив, що не має ніякого відношення до вбивства. Говорив, що в ті дні перебував у Києві у господарських справах.
— Де ви в Києві ночували?— запитав слідчий.
— У готелі, але в якому, не пам’ятаю,— викручувався, як в’юн на гарячій сковорідці, організатор банди.
Проте судова палата в кримінальних справах апеляційного суду області в усьому розібралась й засудила Олександра Бучнєва на п’ятнадцять років позбавлення волі, додавши ще два роки невідбутого раніш покарання. Отож, доведеться бандиту просидіти за гратами сімнадцять років. Сергія Березу засуджено на п’ятнадцять років, Ігоря Юріна позбавлено волі на п’ять років, Юрія Мясковського — на три роки. Останніх звільнено від покарання з випробувальним строком. Крім того, на користь сім’ї загиблого буде стягнуто з Сергія Берези та Олександра Бучнєва понад 78 тисяч гривень матеріальної і моральної шкоди.
Десять томів судової справи засвідчують, яку величезну роботу провели слідство та суд, аби встановити правду й не залишити злочинцям ніяких шансів уникнути відповідальності.
Борис ПЛАХТІЙ,
Володимир КАЛИТЕНКО.