Своє століття зустріла жителька Володимира-Волинського Уліта Пилип’юк
Своє століття зустріла жителька Володимира-Волинського Уліта Пилип’юк Над секретом довголіття вона не дуже замислюється. І досі не зміліло джерело її доброти, праці та молитви Богу - із цим починає і завершує жінка кожен прожитий день. Надто багато винесли тендітні старечі плечі, найважчі літа припали на її молодість. Коли з рідних Ставок Турійського району батьки в 1914 році виїжджали в Малоросію, коли у дев’ятнадцять прийшла невісткою господарити до свекра. Чотирьом чоловікам таки не вистачало жіночої руки. Давала лад усьому, хоч крутилася, як в’юн в окропі. Вставала, ледь світало. Ніг під собою не чула - на поле і з поля бігла. Насіють конопель, льону – все на руки. Треба було і збирати, вимочувати, сушити, на кужелю прясти, полотно ткати, відбілювати. А вже потім з нього сорочки й штани ладнувати. Передовою була і в колгоспі імені Фрунзе - робота, труднощі ніколи не лякали її. Двоє перших діток Уліти Миколаївни померли, годувала ще чотирьох. Пережила війну. Чоловік Корній пішов із життя зарання - після застуди на лісозаготівлі. Молодша донька була тільки в сьомому класі. Щоб врятувати чоловіка, пішки зі Ставок полями й лісами добиралася жінка за ліками в сусідні Олеськ, Володимир, добивалася місця в лікарні, де було завізно. Тоді, в 53-му, було жінці найважче. Піввіку вдовує Уліта Миколаївна. На її руках помер свекор. Поховала і трьох онуків, як дубів. Один Віктор з армії не повернувся, інший - із Тюмені, Бориса смерть на вулиці Луцька спіткала. 15 літ, як немає сина Івана. Допомогла годувати його дітей у Чернігові. Відколи наймолодший зять Ананій побудував свій дім, 35 років проживає Уліта Пилип’юк на вулиці Довженка разом із сім’єю наймолодшої доньки Тетяни Хильчук. - Таки добре при дітях доживати, – каже 100-літня бабуся.– Якби сама була, то не зварила б і не спекла. Що можу – поможу. Хто його знає, може, я в Бога заслужила. Скільки він дасть, стільки і житиму. Бабуся напрочуд цікава співрозмовниця. – Моє здоров’я, люди милі, не таке, як треба. І не бачу добре, і не чую. Я ж вас не пізнаю. Бачу – люди, а не знаю хто, – підтримує розмову ювілярка. – Вже з мене роботи немає. Найбільша проблема для Уліти Пилип’юк, що не може вона працювати, як раніше. Як встане зранку, вмиється, Богу вклониться і просить у нього здоров’я, щастя й долі. Дякує, що тримає на світі такий довгий вік, і думає: коб ще щось робити. І робить: перебирає картоплю, квасолю лущить, з вовною порається. “Щось ноги не служать. Не відаю. Ну де ж –100 літ”, – ставить собі “діагноз” старенька. Все, що є, їй смакує, а морозиво чи солодощі ніколи не з’їсть, як не переконається, що ніхто ними не обділений. Особливо правнучка Юля Троць. Вона ще й юна художниця. Здається старенькій, ще недавно бавилася з нею, а вже семикласниця, більша за прабабусю, і тепер за нею доглядає, як бабуся з дідусем на городах, а мама на роботі. Алла Троць працює завідуючою відділом соціальних гарантій і компенсацій управління праці і соціального захисту населення міськвиконкому. Шестеро внуків є нині в бабусі та 12 правнуків – найменшій Тетянці – чотири, найстаршій Оксані – 22 роки. З нагоди 100–літнього ювілею найріднішої людини завітали до Хильчуків старша дочка ювілярки Катерина Гудим із Володимира, найстарший син Володимир Пилип’юк зі Ставок, невістка Галина Семенівна із Чернігова, внуки і правнуки з нашого міста, Нововолинська, Луцька, Москви. Привітання, подарунки і величезні букети квітів одержала Уліта Миколаївна від заступника голови облдержадміністрації Олександра Симінського, начальника головного управління праці і соціального захисту населення облдержадміністрації Ірини Кислюк і міськвиконкому – Лариси Величко, секретаря міськради Василя Сусіка. Многая літа слали ювілярці хористи Свято–Василівської церкви на чолі із настоятелем Сергієм Депо. Завжди Уліта Миколаївна була прихожанкою цього храму. Можливо, за любов до Бога, покірність і лагідність обдарував він бабусю міцним здоров’ям. Воно “підводило” її тричі. Двічі лежала в лікарні. Її поставі могли позаздрити ще у 90. Вже десяток, як ледь зігнута бабця вперед – і винна усьому коза, яка ненароком зачепила стареньку. От шум і біль в голові надокучають. За день до 100-річчя приснився Уліті Миколаївні сон, ніби буде вона вмирати. І в такій делікатній справі не хоче бабця, як любо називають її внуки і правнуки, завдати своїм рідним клопотів. Вирішила піти одразу на кладовище. А там два ангели яму копають. Вона їм і каже: “Дай, Боже, вам здоров’я, що ви мені хату будуєте”. Один із посланців Бога сердито відповідає: “Бабцю, ми будуємо тим, хто холодний і голодний. А ви маєте що їсти, теплу хату. Йдіть геть!”. Прокинулася жінка і давай Богу молитися... Людмила ГУСЮК.
