Але прихожани ставляться до цього спокійно, бо вважають свого священика доброю, безвідмовною людиною
Але прихожани ставляться до цього спокійно, бо вважають свого священика доброю, безвідмовною людиною Після того, як ми написали про священика, який підробляє ще і на посаді сажотруса, одна наша знайома запитала: „А слабо, коли священик підробляє торгівлею, і крім цукерок продає алкоголь та тютюн?”. Сказано це було не з іронією, а з обуренням. Мовляв, для нашого цинічного суспільства, яке уже навчилося спокійно сприймати чиновничків і підчиновничків, які будують собі палаци, священництво все одно залишається взірцем моральності. І для людей віруючих, і для невіруючих. А тут таке неподобство — батюшка нібито заправляє у власному барі. Повідомила пильна громадянка і адресу „неподобства” — село Смолява Горохівського району. Коли довелось побувати у тих краях, хтось подав ідею заїхати на „батюшкіних 50 грамів”... НЕЗВИЧНИЙ БІЗНЕС ОТЦЯ ОЛЕКСАНДРА... Церква у Смоляві старовинна, красива, стоїть у мальовничому місці — справжня окраса села. Бар називається „У саду”, бо стоїть прямо у сільському саду.— Ще рано, — посміхнувся один із зустрічних чоловіків, побачивши, що ми „цілуємо” замок сільського кафе. – Бар попа працює з 12-ої години.— І до 10-ої вечора, — продовжує його попутник. У дядьків дізнаємося, що у вихідні і свята тут можна посидіти й до 12-ої ночі – навіть в окремій кабінці, яких є кілька. Що ж, „50 грамів” відкладаються на потім. Йдемо у сільську раду, яка зовсім поруч.Сільський голова Анатолій Шкорбатюк виявився лаконічним:— У нас церква відокремлена від держави, і я як сільський голова не маю права вказувати священику на його роботу і на його місце. Але як людина віруюча, яка відвідує храм, мені не дуже подобається, що священик має якесь відношення до цього закладу. А відношення до бару, як з’ясувалось, священик Олександр Бабій має опосередковане. Кафе-закусочну оформлено на його дружину, а сама матушка уже кілька років перебуває на заробітках в Італії. Однак як би там не було, каже Анатолій Васильович, та наявність подібного закладу для небагатої сільської ради – це усе ж якась копійка в бюджет ради. Та й часто сусід-священик виручає сільраду своїм транспортом.— Треба, наприклад, сільраді „буса” для якихось потреб — ніколи не відмовить, — долучається до розмови хтось із працівниць сільської ради. — Батюшка навіть ініціативу проявив — побудувати у селі спортивного майданчика. Щоправда, ініціатива поки що залишилася словами... Хоча, звичайно, — продовжує жінка, — те, що наш священик має якесь відношення до того бару, є неприємним. Але через доброту отця Олександра наші люди не надають цьому особливого значення... „МОЖЕ, ЦЕ І НЕПРАВИЛЬНО, АЛЕ...” Справді, причетність священика до діяльності сільського бару не особливо хвилює жителів села. „Погуділи-погуділи” спочатку і махнули на це рукою. — І я казала, щоб тих барів взагалі не було, то б може легше жилося людям... — каже 75-річна Ганна Назарівна. Але додає, що їй дуже подобаються проповіді батюшки. — У мене теж ставлення двояке. З одного боку, може, це і неправильно. А з іншого — ніхто силою в той бар не тягне і ніхто силою не наливає, — каже жінка, яка представилась учителькою. — Раз воно дозволене — значить воно дозволене. Я туди не ходжу. А наш священик — дуже людяний чоловік, ніколи нікому ні в чому не відмовив.— Які претензії до батюшки? — перепитує зустрічний чоловік. — Усього, що вимагають церковні канони, він дотримується. Закликає поститися, сповідатися, слухати слово Боже... НА ЦЕРКОВНУ ЗАРПЛАТУ НЕ ПРОЖИВЕШ — Чи закидали мені, що це мій бар? Звичайно, у нас же з дружиною одне прізвище, — це вже говорить сам отець Олександр. — Але ж я не можу дружину переконувати, щоб вона закрила бар. Розумієте, у кожного свої сімейні нюанси... Матушка найняла людей, вони працюють у кафе, а я можу там і тиждень не з’являтись. Там люди працюють без мене. Просто я маю автомобіль і коли мене просять щось привезти, не відмовляю.— Але якщо брати загалом, то священик, який займається бізнесом, продаючи спиртне...— Це речі несумісні, — категоричний отець Олександр.За словами священика, у нього двоє дітей — дванадцяти і тринадцяти років, яких треба годувати. На церковну зарплату цього не зробиш. Тому мусить обробляти гектар городу. — А з того городу зараз самі знаєте, який толк. Тому й поїхала дружина на заробітки... „СВЯЩЕНИКИ — НЕ МАРСІАНИ” Священик-протоієрей Храму всіх Святих землі Волинської Михайло Аніщенко, до якого ми звернулись із проханням висловити свою думку з цього приводу, сказав: — Якщо є такі речі — пов’язані із торгівлею алкоголем і тютюновими виробами, то це є неприйнятним. Церква ставиться до такого негативно. Але треба розуміти, що те, що робить конкретний священик, ще не означає, що це робить церква. Священики — такі самі люди, вони не марсіани, у них є якісь гріхи, як і у всіх людей. — Але ж бар оформлено на матушку.— Це не має значення.— А якби у цьому барі продавались тільки цукерки?— Це була б гідна форма бізнесу. Священик має право займатись подібними речами. Важливо, щоб вони не шкодили моралі. Василь УЛІЦЬКИЙ, Олександр ЗГОРАНЕЦЬ. Фото авторів.
