Пульс дня 12.06.2017, 15:48

Нову школу у Звинячому побудували завдяки легендарному випуску, якому виповнилося півстоліття

Минуло 50 весен, відколи Звиняченська середня школа благословила у доросле життя 12 вродливих юнок і 8 красенів-юнаків

Леся ВЛАШИНЕЦЬ

Випуск 1967-го року називають легендарним класом, завдяки якому ЗОШ І-ІІІ ступеня с.Звиняче через два роки теж відзначатиме своє 50-річчя.

Дитяча оповідь про своє буття всесоюзному дитячому виданню вдалася настільки правдивою щирістю, що невдовзі у Звиняче за вказівкою «зверху» примчали районні партійні керівники разом із кореспондентом «Піонерської правди».

А півстоліття тому до школи, яка тоді звалася Звиняченською, але функціонувала на сусідньому хуторі Зигмунтова, школярі сходилися з багатьох довколишніх сіл. За наукою поспішали навпростець полями, долаючи взимку перемети, у дощові пори – болотяні дороги. У двох стареньких приміщеннях було настільки мало місця, що вчилися у дві зміни, тому додому доводилося повертатися у сутінках. Дівчаток ще й хлопці-пустуни пудили по дорозі. Так жартували, сміючись із дівчачого вереску, хоч наляканим було не до сміху.

З того всього три Жені — Назарчук, Пасічник і Голод, Галя Новосад і Валя Петрушко, «щоб усім зробити добре», потай від дорослих написали листа в редакцію газети «Піонерська правда». Дитяча оповідь про своє буття всесоюзному дитячому виданню вдалася настільки правдивою щирістю, що невдовзі у Звиняче за вказівкою «зверху» примчали районні партійні керівники разом із кореспондентом «Піонерської правди».

… Через два роки у Звинячому вже відкривали новозбудовану двоповерхову школу. Хоча випускникам 1967 року не довелося вчитися у ній жодного дня, але, дай, Боже, нинішньому поколінню берегти згадку про свої сучасні комфортні навчальні заклади так трепетно, як спогадом про старенькі будівлі своєї школи дорожать герої цієї публікації. В одному з приміщень тепер живуть люди, від іншого залишилася, як сказав Федір Войтович, земля, «яка дихає нашою шкільною аурою». Хоча б відчути те дихання, ступивши на колишнє шкільне подвір’я, у день зустрічі забажали всі.

Хтось із них не бачив Звинячого день, а хтось – усі 50 років, тому вже не дитячими, а очима господинь і господарів однокласники вдивлялися у сільські двори, вулиці, краєвиди. Найперше, звісно, поспішили до школи, яка традиційно їх зустріла домашнім затишком, обіймами колишніх учителів історії і англійської мови Галини Микитівни Швейгер і Ольги Іванівни Поліщук. Сяяла сонячна повага до гостей у поглядах директора школи Людмили Біланчук і вчителя історії Тетяни Швейгер, учительки молодших класів Майї Корнійчук, працівниць школи Людмила Бединик і Оксани Бурлаченко. Колектив освітян натхненно готувався до зустрічі з тими, хто зарекомендував себе вдячними учнями, тож Людмила Біланчук і Тетяна Швейгер презентували для них подарунок-сюрприз: нашукали світлин із легендарного класу, починаючи з первачків, і змонтували з них зворушливий відеосюжет.

Впізнавши одні одних, мовивши дотепні компліменти, забажали відвідати учителів фізики і хімії Василя Олександровича Кротя і Тамару Федорівну Вавринюк. Їх літа вже повернули на дев’ятий десяток і шанобливий візит колишніх учнів (уже теж срібночолих) розчулив освітян-ветеранів до сліз радості.

В історії цієї зустрічі пам’ятним залишиться ім’я керівника ТзОВ «Рать» Віктора Шумського – вродженого хлібодара і безкорисливого доброчинця.

Потому на «ура» прийняли пропозицію лідера класу Володимира Зелюка побувати на одному з найпотужніших в Україні агропідприємств ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» групи компаній ТМ «Вілія», яке на вдоволення хліборобів хазяйнує на звиняченській землі і славиться людяністю та порядністю Євгена Дудки — власника групи підприємств «Вілія» і хорошого знайомого Володимира Яковича. Воістину, на своїй території агрогігант «Волинь-зерно-продукт» іще не бачив групи екскурсантів у складі 16-ти 67-річних пенсіонерів, які оглядали його з однаковим блиском цікавості в очах, вдивлялися у відеоролику в знамениту якістю продукцію «Вілії» ще й, наче справжні бізнесмени і бізнесвумени, сипали запитаннями до адміністратора кадрового забезпечення ГК «Вілія» Оксани Данильчук і керівника елеваторного господарства ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» Олександра Чайковського.

В історії цієї зустрічі пам’ятним залишиться ім’я керівника ТзОВ «Рать» Віктора Шумського – вродженого хлібодара і безкорисливого доброчинця. Дізнавшись, що його приятель Володимир Зелюк дуже скрупульозно готує прийом однокласників, Віктор Анатолійович забажав пригостити це товариство м’ясною смакотою зі свого виробництва. Сюрприз, як це стається від доброго серця, всім припав якістю – до смаку, щирістю і щедрістю мецената – до душі.

— Чи легко було зібрати клас, в якому всім уже майже по 70 літ? – запитую у Володимира Яковича. У відповідь – скромна усмішка, як промінь із душі. До слова, у свій час він, уродженець села Вільхівка, у сусідньому Звинячому впроваджував перший на Горохівщині інвестиційний проект із залученням іноземних інвестицій. Як результат, успішно запрацювало спільне українсько-датське підприємство «Пода-Волинь». У цю ж пору минулого року авторка цієї публікації, як донька, щиро дякувала Володимирові Зелюку і теж землякові, заслуженому архітектору України Юрію Казміруку за ініціативу реконструкції пам’ятника Степанові Кривенькому у Вільхівці.

Меценатом, як на мене, такої високодуховної доброчинності теж зголосився бути Заслужений працівник сільського господарства України Віктор Шумський.

… По дорозі з елеваторного господарства шикарним автобусом «Вілії» звернули на хутір Зигмунтова, щоб бодай на декілька хвилин знову відчути себе дітьми на тому місці, де про їх стареньку мудру школу прийдешнім поколінням тепер розповідають хіба що берізки і тополі.

Випускники 1967-го року вмовилися знову зустрітися рівно через п’ять весен. Дасть Бог, тоді їм, незмінно вродливим людяністю і взаємоповагою, буде лише по 72-а роки!