За допомогою двох дерев’яних паличок – однієї, затиснутої в зубах, та другої – закріпленої між непрацюючими пальцями руки, Максим працює на клавіатурі комп’ютера...
Паралізований студент Волинського державного університету Максим Михалюк, у якого внаслідок важкої травми шийного відділу хребта відмовили руки і ноги, на останньому конкурсі “Студент року Волині” потрапив до трійки кращих у номінації “Комп’ютерний геній”.
За допомогою двох дерев’яних паличок – однієї, довшої, затиснутої в зубах, та другої – коротшої, закріпленої між покрученими непрацюючими пальцями руки, Максим працює на клавіатурі комп’ютера. При цьому, щоб зручніше було натискувати клавіші, він змушений лежати на боці. З 25 своїх років Максим уже десять прикутий до інвалідного візка… ФАТАЛЬНИЙ СТРИБОК Десять років тому Максим після стрибка з обриву в річку став вживати сполучення слів “моє попереднє життя”. Воно закінчилось у 15 років. Під час стрибка не розрахував глибини і головою вдарився у піщане дно. Брат Юра з товаришем не дали йому втопитись. Потім чотири місяці рідні день і ніч проводили біля нього в лікарні, але покращення не наставало. Діагноз медиків: важка травма шийного відділу хребта. А це означало параліч усього тіла. – Я не міг уявити, як далі жити. Це було більше, ніж шок, – згадує Максим. – Спочатку я взагалі лежав непорушно – тільки дивився на стелю. За перший місяць у лікарні зміг лише ледь-ледь порухати лівою рукою. А коли згодом вдалося зігнути у лікті праву – радів, ніби взяв двометрову висоту! Я розумів, що не можна увесь час лежати і дивитися на стелю. Треба було щось робити: раз не працюють ноги, ми стали боротись за руки. Коли Максима виписали з лікарні, його мама, Людмила Іванівна, стала прив’язувати до рук сина гантелі, і він пробував їх піднімати. Щоб не кричати, стискував зуби. І так протягом 5 – 6 годин на день. Гантелі використовував все важчі і важчі. Підіймав уже п’ятикілограмові, аж поки не надірвав м’язів спини. Зараз Максим може рухати кистями рук, а от пальці рук так і залишились покручені паралічем, і ними він фактично нічого не може тримати… САМ СОБІ ВЧИТЕЛЬ – Побільше би таких людей… – з такою теплотою Максим говорить про директора Луцького міського центру соціальних служб для молоді Ніну Грабаровську. Три роки тому Ніна Іванівна відвідала помешкання Михалюків і побачила там Максима. Після цього життя хлопця кардинально змінилось: у його квартирі з’явився комп’ютер. Такий бажаний і такий… невідомий. Адже за 7 років, які Максим провів після травми, без комп’ютерів уже неможливо було уявити життя. До того ж Максиму одразу, завдяки листу-проханню міського голови Антона Кривицького, фірма “Візор” надала необмежений безкоштовний доступ до Інтернету! – А тоді я навіть не знав, навіщо мишка для комп’ютера, – посміхається хлопець. – Бачив по телевізору, що її совають по столу, а для чого – не здогадувався. Мені показали тільки як вмикається комп’ютер і як вимикається. А далі я сам був собі вчителем, бо навіть ніхто з моїх знайомих не володів комп’ютером. Можете уявити, що значило для Максима бути самим собі вчителем, коли спочатку доводилось довго вчитись найелементарнішому: потрапляти на клавіші клавіатури, не кажучи вже про мишку. Пальці у хлопця не діють. Тому Максим пробував натискати долонями. Не виходило: долоня одночасно покривала кілька клавіш і, відповідно, – одразу вискакувало кілька букв... Навіть після кількох десятків спроб! Треба було шукати інший вихід. І Максим його знайшов – навчився набирати паличками. Мама принесла з вулиці виламану гіллячку. Максим затиснув паличку у зубах – і натиснув на клавіатуру. Вийшло! А незабаром рідні приловчились закріплювати на одній з рук Максима між пальцями й іншу паличку. Далі, як кажуть, була справа техніки. – Ясно, що друкую не так швидко, як друкують руками на 10 пальців, але, принаймні, швидше за свого брата, – посміхається. КОМП’ЮТЕРНИЙ ГЕНІЙ Коли Максим ще не мав комп’ютера, він засів за книжки і вступив на заочне відділеня економічного факультету Волинського державного університету. І першу свою курсову він написав, тримаючи ручку в зубах. На 80 сторінок! Дуже акуратним почерком. Писав, лежачи на животі і спираючись на лікті. Міг, звичайно, когось попросити допомогти. Але хотів довести, насамперед собі, що зможе впоратись сам. Так само з власної ініціативи і без сторонньої допомоги взяв участь у конкурсі „Студент року — 2003”. Потрапив у трійку фіналістів номінації „Комп’ютерний геній”! Створена Максимом програма „Фінансист” призначена для проведення фінансового аналізу та результатів діяльності підприємства. Цією програмою уже користуються спеціалісти — хлопець відкрив в Інтернеті спеціально сайт (www.finprog.narod.ru), де її можна “скачати”. Безкоштовно, до речі. — Тут вдало поєдналось моє знання комп’ютера і моя економічна освіта, — каже Максим. — Я вже, до речі, завершую другу, удосконалену, версію цієї програми. Вольовий характер хлопця і його знання – у заліковці Максима стоять тільки відмінні оцінки – не могли залишитись непоміченими. Голова обласної ради Василь Дмитрук виділив йому стипендію. А за сприяння викладача економічного факультету Олега Гадзевича з 18 червня цього року п’ятикурсник ВДУ Максим Михалюк працює на ВАТ „Волиньхолдинг” — завдяки тому таки Інтернету і своїй авторській програмі „Фінансист” трудиться вдома над звітностями. — Перші три роки після травми я перебував, як кажуть, „в ауті”. Тоді мені й приснитись не могло, що я буду і навчатись, і працювати, та ще й на такому солідному підприємстві, — не приховує свого задоволення Максим. Але за своє право працювати Максиму довелось воювати не тільки з власною недугою, а й з нашою бюрократичною системою. У довідці, яку хлопцеві видала медико-експертна комісія, стояло вбивче „Непрацездатний”. Довелось доводити, що працездатний! І лікарі переписали документ: „ Фізично непрацездатний.Доступна розумова праця – може працювати у спеціально створених умовах”. ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ По суті, „спеціально створені умови” – це його комп’ютер. Машина, завдяки якій його світ став іншим. Кардинально іншим. — На моє глибоке переконання, забезпечення інвалідів комп’ютерами повинно вирішуватись на серйозному державному рівні. Обов’язково має існувати відповідна програма: кожному інваліду — комп’ютер. Повірте, комп’ютер — це не просто іграшка, це цілий світ, це доступ у світ, це робота. Таким людям, як я, це потрібніше навіть за автомобілі, які дають інвалідам, — про цю проблему Максим говорить з болем в голосі. – У нас тисячі фірм, вони час від часу міняють комп’ютери. То чому б старі машини не залишати інвалідам? – …Як думаєте, на мене – людину в інвалідному візку – зможуть підняти руку? – раптом запитує після паузи Максим. Мова несподівано заходить про вибори. Про них зараз говорять усі і всюди. А наш співрозмовник, виявляється, не просто цікавиться політикою. Нещодавно Максим разом з такими, як і він, інвалідами, яких він називає “шийниками”, через мережу Інтернет оголосили Всеукраїнську акцію: у разі фальсифікації виборів вони готові вийти на вулицю в інвалідних візках... Олександр ЗГОРАНЕЦЬ. Василь УЛІЦЬКИЙ. Фото авторів.
