ГЛУМ НАД ПОКІЙНИКОМ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.99 € 32.34

ГЛУМ НАД ПОКІЙНИКОМ

"Коли привезли покійника на місце захоронення, яма не була готова. У такій ситуації ми виявились не єдині..."

Смерть близької людини — то непоправна втрата. А тут ще доводиться кудись бігти, збирати довідки, про щось домовлятися. І добре, коли в тяжку годину підставлять своє плече працівники ритуальної служби, знайдуть втішне слово для рідних, сумлінно виконають свої обов’язки. В історії, розказаній лучанкою Людмилою Головенко, усе було навпаки.
Нещодавно молода жінка похоронила брата. Олександр помер ще молодим — у 41 рік. Смерть близької людини була тяжким ударом для Людмили. І, звісно, біль від втрати ще довго не вщухне. Не забудеться, певне, й неприємна ситуація, у яку потрапила через працівників Луцького спеціалізованого комбінату комунально-побутового обслуговування, відомого в народі як похоронне бюро.

— Як і належить, ми заздалегідь домовились з копачем, заплатили за послуги необхідну суму у касу. Але коли о другій годині приїхали на місце захоронення, яма не була готова. Всі родичі, звісно, кинулися шукати копачів, — розповідала Людмила, ковтаючи сльози. — Біля однієї з могил 116 сектора я помітила двох людей. Кинулась до них, сподівалась розпитати, чи не знають, де можуть бути копачі, — і побачила домовину. Стояла закрита на доріжці. З’ясувалось, що чоловік із жінкою потрапили в аналогічну ситуацію: домовилися з копачами, але у визначений час яма не була готова. Довелося людей відправляти у їдальню, бо ж замовлених автобусів не могли довше тримати, а самим залишатися чекати, поки прийдуть могильники і закопають покійника. Ну хіба ж це не знущання над померлою людиною і її рідними?!
Сім’я Головенків таки знайшла копачів і поховала покійника по-людськи. Правда, із запізненням на півтори години.
— Але ж скільки нервів ми затратили,— обурювалась Людмила.—Вмовляли людей не розходитися, зачекати, поки викопають яму і спустять домовину. Довелося затримати й маршрутки. Нервував і священик, бо ж треба було на вечірню службу. Але, спасибі йому, дочекався, поки викопають яму. Та й у їдальні вже хвилювались, чекаючи нас. А вдома не знаходила собі місця хвора мама. Потелефонувала до їдальні о четвертій годині, коли ми вже мали бути там, а їй сказали — ще нема.
Безвідповідальність, черствість працівників похоронного бюро зачепила Головенків, як то кажуть, за живе. І вони, трохи оговтавшись від горя, вирішили висловити своє невдоволення керівництву. Директора не застали. Головний інженер і майстер відреагували спокійно: мовляв, чому обурюєтесь. Цього дня була “запарка” — мали дев’ять похорон.
Але таке пояснення не виправдовує безвідповідальності працівників похоронного бюро. Невже ж не можна було попередити рідних покійника, що не виконають вчасно замовлення?
Євгенія СОМОВА.