ЧИ ВІДРОДИТЬСЯ ПРЕСТИЖ ШАХТАРСЬКОЇ ПРАЦІ?

Над тим міркували напередодні професійного свята генеральний директор ДП “Волиньвугілля” Леонід Гочачко та директори чотирьох волинських шахт на зустрічі з представниками засобів масової інформації.
За висловом Леоніда Гочачка, який процитував французького поета Дюпона про те, що заробітна плата — це мірило поваги суспільства до даної професії, нині гірники за її середніми розмірами перебувають аж на вісімнадцятому місці! При цьому шахтар, йдучи на зміну, щоразу піддається більшій небезпеці і ризику. Умови, в яких доводиться працювати гірникам під землею, нерідко є просто екстремальними. Не є винятком у цьому і нововолинські шахти, зношуваність обладнання на яких сягає майже ста процентів.
Саме з тієї причини на шахті “Бужанській” відсутні резервні лави, звідки можна було б добувати вугілля у разі непередбачуваних катаклізмів, спричинених складними гірничо-геологічними умовами, що було вже не раз. А це наймолодше у регіоні вугільне підприємство, промислові запаси якого становлять 6 млн. тонн вугілля (це, практично, роботи на 25 років — А.Л.), могло б себе повністю окуповувати, якби поновити обладнання, яке фізично зносилось і морально застаріло. Три мільйони гривень, за які можна було б обновити видобувну техніку, оснастити лави, забезпечили б стабільну успішну роботу підприємства років на п’ять. Намагаються самотужки виходити з не менш складної ситуації на лідируючому підприємстві — шахті №9, яка впродовж останніх років “іде” з планом. Михайло Борсук, директор шахти, кавалер ордена “За заслуги” ІІІ ступеня, розповів, що на підприємстві створений такий собі міні-завод: у мех- та електроцеху ремонтують комбайни, насоси, конвеєрні лінії і багато чого іншого. На жаль, на підприємстві вичерпуються промислові запаси палива.
Як позитивний фактор називають усі призначення на посаду директора першого вугільного підприємства Олени Чайки, що стало своєрідною сенсацією у вугільній промисловості України. Визнають усі: за кілька місяців її керівництва сталися немалі зміни на краще. Найсуттєвіша: з 25 процентів місячного плану гірники першої вийшли на 75. Виступаючи на одній із сесій міськради, депутат Чайка заявила, що наші гірники спускаються під землю голодними. І це нонсенс! Ставши директором, відновила роботу їдальні, де шахтар може за мінімальну оплату, а то й на відомість у рахунок зарплати два рази поїсти. Тепер, заявила, гірники не беруть тормозків, відриваючи продукти від сім’ї.
По максимально можливій програмі намагаються підтримувати соціальну сферу на шахті №5. Хоча до плану тут не дотягують, на що є ряд причин, на шахті працює їдальня, в оновленому вигляді почав діяти профілакторій, який знаходиться на їх утриманні, невдовзі відкриється теплиця. Фінансовий стан підтримується завдяки тому, що “п’ята” дає найякісніше вугілля — і споживач до них іде. Однак дається взнаки нестача кадрів. Шахті вкрай потрібні 12 гірничих робітників. А в резерві шахта має ще одну лаву, яка могла б давати якісне вугілля. Не вистачає прохідників. Одна дільниця повністю сформована з учнів. Чи захочуть вони залишитись на шахті?
Чи дочекається найближчим часом директор шахти №1, яка з її приходом почала підніматись, 84 слюсарі? Чим привабити на гірничі підприємства молодь, якщо середня зарплата у шахтарів 468 гривень, а в енергетиків — 980? Поки що у ДП “Волиньвугілля” працюють на мінімальній зарплаті у 102 гривні. З жовтня планують перейти на 140. Судячи із сказаного директорами, яких Леонід Гочачко назвав “мозковим центром” підприємства, волинські шахти у своєму розвитку зупинились десь на межі 70—80-х років. Бо як інакше назвати той факт, що на шахті №1, наприклад, нема жодного (!) комп’ютера. Чимало робіт і досі виконується дідівським методом.
…Нині заробіток шахтарям підтягнули. Поточні розрахунки ведуться. Але борг за минулі роки майже не зменшився. Після останньої наради у прем’єр-міністра на засіданні колегії вугільників було заявлено про необхідність розроблення програми по погашенню заборгованої зарплати, регресів та одноразових допомог. Чи дасть вона щось на цей раз?
Алла ЛІСОВА.