
МЕЖА
Наталка ЗАВЕРУХА
Убивце мій із сузір’я Повторень,
Ходиш від мене на відстані доторку.
Крешемо іскри клинками поглядів.
Мовчимо. А проте…
« Будь, як і є – вогнем без броду. Вітром, водою, стихійним лихом. Але – не моїм.»
Через тебе серце розплющило очі.
Через тебе збилися його ритми.
І кішка моя сторожко спить
У мене на грудях зліва,
Відчуваючи нерівновагу…
Не наближайся.
Не порушуй межі обмежень.
Не руш нічого в крихкому світі
Моїх ілюзій.
Бо для мене ти – то занадто.
Навіть мовчання твоє – занадто.
А що було б, якби ти не мовчав…
Як би воно було – якби?
Не підходь.
Забороно над всі заборони,
Залишся мені непізнаним.
Нерозгаданим.
Неприпустимо бажаним.
Небезпекою із небезпек.
Будь, як і є – вогнем без броду.
Вітром, водою, стихійним лихом.
Але – не моїм.
Нехай я втрачу тебе,
Не наважившись
Ні шукати тебе, ні ловити,
Ні тримати,
Ані привласнювати.
Бо іноді – так правильно.
Сумніваюся лиш, чи можливо...
