Іспит гламуром

Інна ПІЛЮК,
інженер прес-центру
ПрАТ «Волиньобленерго»

У той день мною керувала зовсім не турбота про те, який гламурний вигляд можу мати десь так у грудні-січні. Просто найближчим приміщенням до місця, де призначила зустріч і де було би хоч трохи прохолодно, виявився саме магазин хутра. Подумалося, що хвилин п’ятнадцять—двадцять, на які спізнювалася подруга, тут можна запросто «вбити». А ще на вітрині ледь не півметровими літерами красувалося заманливе «Знижки до 60 відсотків». Тож іду знайомитися, який він – розпродаж розкоші.
Але навіть при такій «халяві» я була єдиним відвідувачем закладу. І в холодний піт ледь не з порога мене кинуло не від роботи кондиціонера, а від першого цінника: шуба коштує 89 тисяч гривень (дотепер мучуся – чи це вже зі знижкою?)
Аби мимоволі округлені очі не видали здивування, єдине, що спонтанно спало на думку, це увімкнути режим «пані» і робити вигляд, що абсурдність такої ціни мене аж ніяк не бентежить. «Марку тримала» досить непогано. Задавала змістовні запитання, поволі походжала між пухнастими рядами, не гребувала і сфотографувати себе в хутрі. Через кілька хвилин уже знала, норкові шуби яких кольорів коштують дешевше, розрізняла відтінки графіт, ірис, сапфір чи навіть паломіно, тямила, що якась «лазерна пропітка» дублянки відштовхує воду.
Мозок працював, а очі не вірили самі собі: 52 000, 70 000, 94 000… Поміж репліками я наполегливо перетворювала ці суми в аналог вартості чогось практичного. Десять дитячих ліжок? Чотири корови? Три роки навчання у Києво-Могилянській академії на факультеті менеджменту?
За обрахунками непомітно дійшли до рядів, де мені мало би стати веселіше. «Мутонові шуби від десяти тисяч», — продавець не втомлювалася рекламувати товар. І тут настав мій внутрішній крах. Образ пані, яка готова викласти середньорічну зарплату волинян за одну шубу, вмить розсипався із брязкотом, ну геть як перли на мармурову підлогу. Я не знала, що таке отой дешевший мутон. Колір? Фасон? Модель? Вид хутра? Якщо так, то з кого? Я не знаю такої тварини – мутон!
На щастя, вимушені 15 хвилин гламуру добігали кінця. На прощання мені завбачливо пропонують залишити завдаток, якщо я зупинила свій вибір на чомусь і раптом не маю з собою необхідної суми. Тоді притримають товар на кілька днів. Аякже, попит на таку «дешевизну» ж ого-го!
Вдома найперше сідаю читати, що ж то за мутон. Вівця. Мій гламур згубила проста вівця, а точніше — оброблена формаліном овеча шерсть. Якщо по-простому — цигейка. Таку шубу мала моя тітка, а у вчителя була шапка з аналогічного матеріалу. Цікаво, а вони знали, що носили гламурний мутон, який здатен тепер провалити іспит на абсурдний гламур?