Дві жінки – одна відданість медицині: мама Галина Карголь (ліворуч вгорі) пів століття працювала медичною сестрою, а донька Людмила Бєлоцька стала кардіологинею і терапевткою вищої категорії.
Волинська кардіологиня: «Недостатньо бути лікарем – треба ще вміти допомогти»
Людмила Бєлоцька продовжила медичну династію, працювала з інфарктними хворими у непрості дев’яності, рятувала пацієнтів у ковідній реанімації й за 32 роки жодного разу не пошкодувала про обрану професію
«Медична династія – це не лише велика честь, а й величезна відповідальність»
Моя історія з медициною не випадкова – я виросла в династії медиків. А медична династія – це не лише велика честь, а й величезна відповідальність. Бачити зсередини, як працює система охорони здоров’я, і продовжувати справу своєї родини – це справжнє покликання. Нині маю вже 32 роки медичного стажу.
Моя мама, Галина Григорівна Карголь, пропрацювала медичною сестрою 50 років, із них 25 – старшою медсестрою операційного блоку. Вона дуже хотіла, щоб її діти здійснили мрію, якої свого часу не вдалося втілити їй самій, – стали лікарями.
Мама дуже хотіла, щоб її діти здійснили мрію, якої свого часу не вдалося втілити їй самій, – стали лікарями.
Мама вступала до Львівського медичного інституту, але не пройшла за конкурсом. Тоді закінчила медичне училище і все своє життя присвятила медицині.
Взірцем справжнього лікаря для нас із братом був і мамин брат – відомий хірург Олександр Григорович Гань.
У нашій сім’ї постійно говорили про чергування, складні операції, важких хворих… Я слухала ці розповіді й починала розпитувати: що це за хвороба, як її лікують, чим можна допомогти людині? Так поступово й зародилася моя любов до професії, покликання якої – рятувати людей.
Тому не дивно, що і я, і мій брат закінчили Тернопільський медичний інститут. Я обрала кардіологію, а брат, Олег Станіславович Карголь, став висококваліфікованим інтервенційним, ургентним і судинним хірургом. Світлої пам’яті мама дуже пишалася нами.
Інфаркти лікували без тропонінових тестів та УЗД серця
У 1994 році я прийшла працювати до кардіореанімації, яка відкрилася лише за три місяці до того.
Добре пам’ятаю роботу з інфарктними хворими в буремні дев’яності. Тоді не було ні тромболізису, ні тропонінових тестів, ні УЗД серця… У нашому арсеналі були нітрогліцерин, дигоксин, АТФ та сибазон. І в таких умовах ми працювали та рятували пацієнтів.
Величезне спасибі хочу сказати своїм наставникам – Миколі Олексійовичу Дудковському, Марії Євгенівні Романів, Зої Михайлівні Годун, Людмилі Олександрівні Шебеко. Саме вони допомагали мені робити перші кроки у професії, ділилися знаннями й досвідом.
У 2004 році, після народження другого сина, мене перевели до денного стаціонару Луцької міської поліклініки №2. Із 2011-го до 2021 року я очолювала це відділення. Саме тоді здобула ще й спеціальність терапевта, адже лікар вузької спеціалізації не міг обіймати посаду завідувача.
Два з половиною роки в ковідній реанімації
А потім розпочалася пандемія коронавірусу. Я зрозуміла, що найбільше потрібна саме там, де рятували найважчих пацієнтів.
Два з половиною роки працювала у пульмонологічно-кардіологічній реанімації. Це був надзвичайно складний, але неоціненний професійний досвід.
Я вдячна долі, що опинилася в ковідному стаціонарі серед чудового колективу професіоналів – реаніматологів, пульмонологів, неврологів, хірургів. Ми працювали пліч-о-пліч, обмінювалися знаннями й разом боролися за життя важких пацієнтів.
Із 2024 року працюю лікаркою-кардіологинею на прийомі в поліклініці №1. Це зовсім інша специфіка, ніж робота у стаціонарі. Але завдяки моїй помічниці – медичній сестрі Тетяні Володимирівні Бойко – ми все встигаємо й постійно тримаємо руку на пульсі сучасних протоколів і рекомендацій щодо ведення пацієнтів із різними захворюваннями.
Нині я працюю у сильному колективі Консультативно-діагностичного центру поліклініки №1. Коли приходить складний пацієнт, завжди можна звернутися за порадою до невролога, гастроентеролога, офтальмолога, лікаря функціональної діагностики чи моєї колеги-кардіологині з денного стаціонару Маргарити Дмитрівни Шияти.
У медицині нерідко рішення потрібно ухвалювати не завтра і не через тиждень, а тут і зараз. Тому можливість швидко порадитися з досвідченими колегами надзвичайно важлива.
«Лікування серцевих хвороб часто є пожиттєвим»
Я дуже люблю працювати лікарем і спілкуватися з людьми про їхнє здоров’я. Завжди намагаюся пояснити пацієнтові, чому призначаю саме цей лікарський засіб, як він діє, коли і як довго його потрібно приймати.
Розповідаю і про можливі ускладнення виявленого захворювання. Пояснюю, чому не можна лікуватися лише тоді, коли різко погіршилося самопочуття. Якщо приймати препарати тільки під час кризових станів, хвороба швидко прогресуватиме.
Наголошую: лікування більшості кардіологічних захворювань є тривалим, а часто – пожиттєвим. І людина повинна розуміти, чому це потрібно.
Я щаслива у своїй професії, бо моє покликання – допомагати людям.
Дуже шкода, що нині мистецтво лікування дедалі частіше перетворюється на мистецтво ведення документації. Час, який лікар міг би присвятити пацієнтові, доводиться витрачати на заповнення численних паперів та електронних форм.
Попри всі труднощі, я щаслива у своїй професії. Щаслива і в особистому житті: у мене три потужні успішні сини, дві дбайливі невісточки та чотири золотих внученят... Маю професіоналів у медичній галузі – сім’ю брата Олега Станіславовича і його дружину – гінекологиню Олену Віталіївну Карголь. Є щирі друзі, хороші знайомі та багато пацієнтів, з якими працюємо плідно для підтримки здоров’я роками.
Тож від усієї душі хочу привітати колег із Днем медичного працівника, який в Україні відзначають 27 липня. Можливо, моє побажання прозвучить традиційно, але найперше хочу побажати здоров’я – здоров’я і ще раз здоров’я всім нам та нашим родинам! Бажаю якнайшвидшого завершення цієї жахливої війни нашою Перемогою, Божого благословення у всіх помислах і починаннях та лише добрих звісток у житті.
Питання руба
– Людмило Анатоліївно, якби невідкладної медичної допомоги потребував володимир путін, ви змогли б його рятувати? Чи, навпаки, відмовилися б допомагати людині, яка принесла Україні стільки горя?
– Я – лікарка. І незалежно від того, кому загрожує смерть – путіну, Зеленському чи Трампу, – надавала б допомогу відповідно до медичних протоколів.
Моє покликання – лікувати пацієнтів незалежно від їхньої посади, національності, раси, віросповідання чи статі.
Ключовими для мене є слова німецького драматурга і поета Бертольта Брехта, які закликають лікаря постійно вдосконалюватися: «Недостатньо бути лікарем – треба ще вміти допомогти».
Людмила БЄЛОЦЬКА, лікарка-кардіологиня та лікарка-терапевтка вищої кваліфікаційної категорії.
Зараз також читають: Війна зробила цю роботу ще тяжчою – Порошенко подякував медикам за порятунок життів.
