24 серпня усім внукам — по «Грушевському»! (Відео)

Ігор ГОРДІЙЧУК,
Герой України, генерал­майор, ректор військового ліцею імені Івана Богуна, уродженець Рівненщини (м. Київ):
— Якщо вимірювати у грошовому еквіваленті, то на свято на трьох — я, дружина і донька, — витрачаємо приблизно 1000 гривень. Щоб купити солодощі, сік та багато фруктів — без спиртного, якого я не вживаю. Головна подія — цьогоріч мої вихованці­ліцеїсти будуть відкривати військовий парад на Хрещатику у День Незалежності — парадна «коробка» — 49 учасників. Це для нас велика честь і відповідальність. Серед тих юнаків — двоє хлопців, у яких батьки загинули на війні, 17 дітей бійців АТО, двоє ліцеїстів, чиї батьки зараз захищають Україну на фронті. Крім цього, у нас поминальні заходи — вшановуємо загиблих побратимів. Щодо самого Дня Незалежності, то це свято стає значно важливішим для наших співвітчизників, які починають його більше цінувати. Сподіваюся, колись воно стане головним в українських душах.

 

Валентина КУЦЬ,
журналістка ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань», багатодітна мама (с. Рокині Луцького району):
— Для мене головне не застілля чи сума затрачених на розваги коштів, а настрій, з яким зустрічаєш День Незалежності. Тож намагаюся створити в родині святкову атмосферу. Це ж великий день, свято усіх нас, бо ми — українці, у нас є держава. Незалежність дала нам можливість говорити про це вголос — і собі, і світові. Держава, хто б що не казав, відбулася. І це треба відзначати. А для дітей — свято подвійне, бо мама з татом удома, мають вихідний, можуть більше уваги їм приділити.
Живемо в приміському селі, але в цей день їдемо до Луцька, де відбувається чимало заходів: виставок, концертів… Дітям, особливо найменшим, цікаво побувати на них, подивитися на місто, прикрашене національними стягами. Робимо для них невеличкі екскурсії, розповідаємо про історію України, людей, які боролися за незалежність, хлопців — Героїв Небесної сотні, котрі віддали життя за те, щоб держава стала кращою, комфортнішою. Намагаємося, щоб діти цей день запам’ятали. І, звичайно, задовольняємо їхні забаганки — купуємо сувеніри, магнітики, морозиво.

Тетяна ЧИКАЛОВА,
вчителька­пенсіонерка, інвалід другої групи (м. Луцьк):
— Цього дня завжди виходжу в місто, зустрічаю знайомих — вітаю. І мене не забувають колишні колеги та вихованці, син. Телефонують, поздоровляють зі святом. Цього разу подзвоню до Києва. Там зараз син проходить обстеження в Інституті Амосова. Не знаю як для кого, а для мене День Незалежності — свято з великої літери. Таке, як Новий рік. Звичайно, ми живемо нелегко. Але є надія на краще, є певні успіхи. Хочеться, щоб нас почув Бог, допоміг збудувати сильну державу. Бажаю всім бути достойними громадянами, не зациклюватися на негативі, а боротися з ним. Маємо усвідомити, що самостійність — це відповідальність не лише за власну долю, а й за долю держави.
Я живу сама, тож застілля на День Незалежності не планую. Гроші підуть хіба що на квіти для загиблих хлопців­майданівці, воїнів АТО. Вони справжні герої. Революція гідності, Євромайдан відкрили мені очі, що є такі патріоти, готові віддати своє життя за те, щоб українці жили, як у цивілізованих європейських державах, щоб нас поважали в світі.

Костянтин Улянович КРАВЧУК,
член Братства ОУН — УПА, лікар із 70­річним трудовим стажем, родоначальник стоматології на Волині, нині — на заслуженому відпочинку (м. Луцьк):
— Про День Незалежності України я мріяв з юності, яка припала на роки війни. У 1943­му закінчив курси зубних техніків, тоді ж почав виконувати доручення членів підпільної групи ОУН, що діяла в Луцьку. І впродовж усього життя відстоював українську мову, вірив, що матимемо свою рідну державу. Нині мені йде 93­й, але я щороку 24 серпня беру участь у святкуванні в центрі міста. А вдома збирається за столом уся родина, приходять сини, онуки, правнуки. Найперше вітаю, звісно, дружину Валентину Данилівну, з якою ми разом уже 59 літ. Грошей на частування не шкодую, зазвичай витрачаю більше половини пенсії, а заробив я за 70 років праці 2 200 гривень.
На святкування вистачить, а от на інші важливі речі, на жаль, бракує. Якби отримував більше, то зміг би власним коштом упорядкувати місце поховання повстанців у селі Угли Ковельського району. Там дещо вже зроблено силами громади, але потрібно ще виготовити таблички з написами, встановити огорожу. На жаль, моєї пенсії достатньо тільки на те, щоб заправити автомобіль та поїхати на могили борців за Україну. У найближчий час планую це зробити. А ще — чекаю гостей із Франції, яких зацікавила моя доля. Одне слово, у ці дні маю чимало приємних турбот.

Василь ГУРА,
машиніст гірничих виїмкових машин ВП «Шахта № 9 «Нововолинська», голова первинної профспілкової організації Незалежної профспілки шахтарів України, депутат Нововолинської міської ради (м. Нововолинськ):
— Як відзначатиму День Незалежності? Якраз повернуся з четвертої зміни із забою, то, чесно кажучи, в першій половині дня буду спати. А потім підемо з дружиною в місто, зустрінемося з друзями. В центрі завжди відбуваються якісь заходи, тому цікаво буде подивитися. Можливо, зайдемо в піцерію, вип’ємо коктейль або каву. Спиртного, до речі, я зовсім не вживаю. Дома теж накриємо стіл, бо цей день вважаємо сімейним святом. У скільки обійдеться відзначення — треба питати в дружини, в неї — наш спільний гаманець. Востаннє я приносив додому 56 відсотків червневої зарплати. Другу частину і зарплату за липень обіцяють виплатити до Дня шахтаря, який припадає на наступну неділю. Тому гроші треба економити, бо попереду ще багато витрат.

Віктор САПОЖНІКОВ,
нововолинський міський голова (м. Нововолинськ):
— Як керівник міста відзначатиму найбільше національне свято в колі громади, яка мене обрала. Цього дня запланована надзвичайно насичена програма. Зранку зустрічатиму шість закордонних делегацій із міст­побратимів Республіки Польща, Білорусі, Литви і Чехії. Потім разом із дружиною долучимося до святкової ходи «Я по світу йду у вишиванці». Кульмінацією свята стане урочистість на Майдані Незалежності із молитвою за Україну, церемонією нагородження земляків, вітальними промовами закордонних гостей. Там же відбудеться відзначення власників найкращих вишиванок. Словом, очікуємо, що свято у Нововолинську вдасться, адже до нього ретельно готувалися. Якщо торжество сподобається друзям із­за кордону, це додасть плюсів не лише місту, а й області та Україні.

Іван ЧЕСАК,
воїн АТО (м. Любешів):
— На День Незалежності збираємося родиною та виходимо на традиційний святковий мітинг — його не пропускаємо ніколи. Та й музичні виступи любимо послухати. Спланувати святкові витрати наперед неможливо, адже вирішальне слово за дітьми. Морозиво та солодощі купуємо обов’язково — скільки забажають. А найперше зі святом привітаю, звичайно, дружину Оксану.

 

Михайло КИРИЛЛОВ,
депутат Рівненської обласної ради, голова ради у 2014– 2015 роках (м. Рівне):
– На мою думку, День Незалежності України по факту ще не настав. У цей день треба згадати та вшанувати тих, хто віддав своє життя за майбутнє наших дітей. Щодо святкування, то, мабуть, із родиною поїду на кілька днів до Шацька або в Карпати.

 

 

Світлана МИРКА,
працююча пенсіонерка (м. Луцьк):
— Для нашої родини це свято після Різдва й Пасхи — найважливіше. Збираємось усі разом, одягаємось у вишиванки й цілий день гуляємо містом. Намагаємось не пропустити жодної святкової події. Але зранку обов’язково йдемо до церкви. З Днем Незалежності найперше привітаю дітей та побажаю, щоб вони не забували того, чого їх учив батько. Про святкові витрати скажу так: витратимо стільки, скільки потрібно.

 

Богдан ШИБА,
луцький міський голова 2006–2010 років (м. Луцьк):
— День Незалежності — свято духовне. Тож найперше 24 серпня потрібно помолитися за Україну і її захисників на Сході, поклонитися Героям Небесної сотні і полеглим за свободу та незалежність держави — воїнам АТО й УПА. Відзначаю державне свято не застіллям, а беру участь в урочистих заходах — святі вишиванки, книжковому ярмарку, виставці народних ремесел. Завжди виходжу в парк і на Театральний майдан, аби поспілкуватися з людьми, поговорити про майбутнє держави, народу. У ці дні всі у національних строях мають патріотичний вигляд. Хотілося б, аби цей патріотизм проявлявся не тільки у вишиваному одязі, а й у щоденному прагненні будувати по­справжньому незалежну країну. Адже свято вимірюється не кількістю піднятих чарок і гарно виголошених слів, а повсякденною працею. Із Днем Незалежності найперше вітаю свою родину, друзів і колег.

Олександр ГУЧ,
сільський голова (с. Дерно Ківерцівського району):
— Великого святкового столу на День Незалежності я ніколи не робив. Зазвичай або подорожую, або спілкуюся з друзями у Луцьку. Можемо зайти в кафе, випити квасу або ж з’їсти морозива. Я не звик влаштовувати розкішні бенкети. Зранку 24 серпня привітаю рідних та подумки — всю Україну.

 

 

Тарас ЧОРНОВІЛ, депутат Верховної Ради V, VI, VII cкликань (м. Київ):
— Святкування Дня незалежності не передбачає таких витрат, як, скажімо, Великодня, Різдва чи весілля. Ця дата для мене — певне переосмислення. Я не піду на парад у центрі міста, бо й перепустки не маю, але обов’язково подивлюся по телевізору. Можливо, до свята напишу якусь розгорнуту статтю, що стосувалася б мого розуміння Дня Незалежності. Це для мене безумовне свято, але воно не має проходити в якихось гуляннях. Греко­католицька церква, до якої належу, послаблює піст на цей день, то, може, щось смачніше приготую.

 

Володимир ЧЕРЧИК,
секретар Маневицької селищної ради (смт Маневичі):
— Останні три роки ми з військовими побратимами збираємось і їдемо в Ковельський район до нашого товариша Романа Данилевича, який загинув саме на День Незалежності. Так буде і цьогоріч. У цей день ми згадуємо наших полеглих воїнів, яким не судилось повернутися додому живими, відвідуємо могили, спілкуємося з рідними, на долю яких випало найважче випробування. Дружина і донька у мене співають, тому зазвичай вони задіяні в урочистих заходах. Для тих, хто повернувся з фронту, це дійсно особливе свято. І треба пам’ятати: війна не закінчилася.

Олеся КОВАЛЬЧУК,
заслужений учитель України (с. Жидичин Ківерцівського району):
— Найбільше національне свято зустрічатиму традиційно, сиріч у колі родини і друзів­однодумців. Так само витрачатиму на цю зустріч скромні кошти. Усім чотирьом онукам, як завжди, подарую по «Грушевському» (50­гривневій купюрі — своєрідному символу української державності) та пригощу цукерками. Щоправда, достатньої суми ще не зібрала. Потрібно щось із городини продати, бо літні пенсії пішли на лікування. Через те не зможу цьогоріч розігнатися і на звичний домашній святковий стіл, при розгорнутому в кімнаті прапорі. Натомість планую у відповідному товаристві послухати Тараса Компаніченка, який виступатиме у Луцьку 24 серпня вечірньої пори.

Андрій БОНДАРЧУК,
учасник проголошення Незалежності України, народний депутат України І скликання (м. Луцьк):
— Раніше їздив на святкування в Київ разом із обласним активом. Нас приймали президенти. Але минулого року на 25­річчя Незалежності все зламалося. Згідно з указом Президента перше скликання Верховної Ради не вважають таким, яке боролося за Незалежність, бо тоді було багато комуністів і нас обирали не на демократичних виборах. Нібито зараз вони демократичні. То нехай Президент відмінить Акт про Незалежність і проголосують за нього наново правильним складом парламенту. Цього року в Київ не поїду, бо вже не маю бажання: ми посадили владу у крісло, а вона отак нам віддячує. При нинішній ситуації це скоріше свято влади, а не людей.
Вітаю насамперед дружину, дітей та соратників. Ставлення людей до свята не адекватне значенню проголошення Незалежності. Вдома вивішую прапор, і він виявляється єдиним на 144­квартирний будинок, хоча тут живуть і чиновники, і відомі люди. І на приватних оселях лише зрідка побачиш прапор на це свято. На святкування витрачаю стільки, як і на кожен день. Якихось застіль не роблю. Свято викликає і радість, і сум. Радість від того, що є країна. А сум — бо ми далекі від того, що уявляли, коли проголошували Незалежність.

Ірина ФАРІОН,
народний депутат України VII скликання (м. Львів):
— Це свято підсумків для кожного українця: що зробив ти для самостійної незалежної держави? І день завдань, які ставиш перед собою на майбутнє. Найперше вітаю свою 90­річну маму — вона цього дня дуже чекала, потім онука, бо відчуваю відповідальність перед дитиною, випущеною у цей непростий світ. Запитую себе: а для того, щоб світ став кращим, що робити маєш саме ти, бабусю, а не хтось інший? І останнє: хочеш жити у самостійній соборній державі? Будь сам і самостійний, і соборний.

Сергій ФОМЕНКО (Фома),
співак, фронтмен фольк­рок­гурту «Мандри» (м. Київ):
— Саме зараз вирушаємо з концертами на Схід України, де виступимо з патріотичною програмою, починаючи від Авдіївки і закінчуюючи Маріуполем на сам День Незалежності. Один концерт плануємо провести для військових і один — у місті для жителів. Водночас презентуватимемо кліп до нового альбому «Грати вогняні». Отак і відсвяткуємо (сміється) — творчо й патріотично. Тому привітаю передусім наших захисників, а тоді — родину і колег.

 

Володимир ЛИС,
письменник (м. Луцьк):
— Не підраховував і не буду, скільки витратимо на святкування Дня Незалежності. У нас чомусь на свята звикли влаштовувати «день наповнення шлунка». Для мене це насамперед свято душі, свято духовної єдності з тими українцями, котрі боролися за незалежність. Найперше, звісно, привітаю близьких мені людей. Цього дня ми з дружиною Надією Гуменюк разом з іншими письменниками зустрінемося з читачами, візьмемо участь в автограф­сесії на Театральному майдані Луцька. І ще цього дня вберуся у вишиванку. Вважаю, що її варто вдягати тільки на великі свята, такі як Різдво, Великдень, 22 травня (день перепоховання Шевченка), Трійця, День Незалежності, День українського прапора, Покрова, День української писемності і мови… Інакше — це просто мода.

Бліц провели Лариса ЗАНЮК, Людмила ВЛАСЮК, Євгенія СОМОВА, Мирослава КОЗЮПА, Алла ЛІСОВА, Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Кость ГАРБАРЧУК, Олег КРИШТОФ, Олександр ДУРМАНЕНКО.

Відео – Олександр ПІЛЮК – https://www.youtube.com/watch?v=wwlA5s7fSWo&t=6s :