Київський журналіст: 1 вересня - початок «каторги»

Школу я сприймав так: вчитися не особливо треба, а от побитись із кимось — обов’язково!

Богдан БУТКЕВИЧ, журналіст (м. Київ):
— Перше вересня для мене завжди було святом зі сльозами на очах. З одного боку — зустріч із друзями, з іншого — початок «каторги». Школу я сприймав так: вчитися не особливо треба, а от побитись із кимось — обов’язково! Першу двійку чи п’ятірку не пам’ятаю, але з першого дзвоника спогад є. Я грався лінійкою, а дівчинка, яка проходила поруч, її поламала. Було дуже-дуже сумно, аж тут підходить якийсь хлопчина і дарує мені свою лінійку. Так ми з ним познайомились і товаришуємо до сьогодні.

Батьки мають бути партнерами вчителя і ніколи при дитині його не осуджувати, тоді вдасться виховати людину.

В’ячеслав СУДИМА, заслужений працівник культури України (с. Рокині Луцького району):
— Хоча для мене розпочинається 36-й вчительський рік, я ще досі пам’ятаю свою першу учнівську двійку. Був урок правопису в молодших класах, я вмочив перо в чорнильницю–зірочку, старанно (так мені здавалося) виводив букви. І чекав, коли Клавдія Пилипівна мене похвалить, а вона оголосила на весь клас: «Судима – «2». Я наче новими очима подивився на свою писанину і побачив, що дійсно написано негарно. Тоді це був стимул старатися. Батьки не контролювали, мене, був на самоконтролі. Бачив, як вони важко працювали, і не міг дозволити собі ганяти м’яча, поки не вивчу уроків. А перша п’ятірка давно забулася — був відповідальним школярем. У мій час вчитель міг навіть указкою пройтися по спині учня, а тепер навіть батьки не карають дітей. Сьогоднішня педагогіка – партнерська, побудована на рівноправності. Але батьки мають бути партнерами вчителя і ніколи при дитині його не осуджувати, тоді вдасться виховати людину.

Школа у мене асоціюється із несвободою, а ще з тим, що мав багато що розказати, але не завжди піднімали.

Герман ДЕЛЛЬ, коуч–тренер, експерт телешоу, директор Київського центру нейролінгвістичного програмування (м. Київ):
– Школа у мене асоціюється із несвободою, а ще з тим, що мав багато що розказати, але не завжди піднімали. Тому більше любив усілякі гуртки (електроніку, художнє читання, моделювання), бо там всі діяли разом і вчилися робити щось не на оцінку. З шкільних предметів подобалася математика. Це не просто наука, а стандартна система мислення. Я навчався у Мюнхені. Оцінювання тоді було 12-бальне, але від 12 до 1, тобто, найгіршою була дванадцятка. Але своїх перших одиниць і дванадцяток не пригадую, бо не любив, коли оцінювали балами. Бачу школу майбутнього, де діти вчаться мислити, а не сидять на місці й заробляють бали.