На Маневиччині гостювали юні тайванці
Діти з цікавістю подружилися зі своїми ровесниками із Тайваню, які мають таку незвичну для наших широт зовнішність: смугляві, чорноволосі, вузькоокі. Гостювали юні тайванці у родині Лисюків у Боровичах
Алла БУБНЮК
Одинадцятилітній Маркіян, дев’ятирічний Назар (на знімку) і трирічний Тарас (такі українські імена дав своїм синам лучанин Ігор Олексюк, який уже 20 років проживає на далекому екзотичному острові у Тихому океані, одружився там з місцевою, нині очолює компанію, яка спеціалізується на виробництві радіоелектронної продукції) світилися щастям, що проводять літо у селі, де їм дана повна свобода, бо дисципліна вдома дуже жорстка.
Тайванці щороку організовують своїм дітям поїздки до 2-3 країн, аби вони порівняли, як живуть люди в різних місцях планети.
- Найбільше старші раділи тому, що не треба ходити в школу, - розповідає Валентина Лисюк. – Адже навчальний рік у Тайвані триває довше, ніж у нас. Діти дуже завантажені навчанням: йдуть до школи о восьмій ранку, а повертаються часто о дев’ятій вечора. Дуже багато додаткових занять, груп продовженого дня. Таке навантаження досить складне й вимогливе. Шкільна освіта у Тайвані 12-річна.
Дитина – як губка: всотує все, що бачить і чує, тому батьки намагаються дати своїм дітям якнайбільше знань. Хлопці вивчають чотири мови: індонезійську, китайську, англійську і російську. І як не раділи літній свободі, все ж, за наполегливим бажанням батьків, ходили займатися російською до вчительки місцевої школи Ірини Петрівни. Українською не розмовляють, але розуміють.
- У школі хлопці навчаються дуже добре: із 100 можливих балів Маркіян має 98, а Назар – 94. До речі, після кожного року навчання складають екзамени, - продовжує Валентина Павлівна.
Це робиться для того, щоб дитина в майбутньому могла свідомо вибрати місце для проживання і займалася улюбленою справою. Не головним є для жителів острова й отримання вищої освіти, важливо мати власний бізнес.
- Влітку хлопці не думають про науку, а про футбол, риболовлю, велосипед, - каже Валентина Павлівна. – Я дуже переймалася, чим їх годуватиму. Проте батьки запевнили, що діти їстимуть те, що ми зазвичай готуємо для себе.
Юні тайванці найбільше вподобали котлети. Брали по дві-три в руки – і гайда на вулицю. Перших страв і хліба не їли, бо ж на їхній батьківщині рис замінює хліб. Сподобалися їм також наші фрукти і овочі. Хоча салатів вони також не признають, а вживають плоди цілими.
Малий Тарасик все хотів побачити сніг, бо ж у Тайвані цілоріч тепло. Тож наступний візит, можливо, буде взимку.
