У ці дні на нашу редакцію обрушився цілий шквал листів, телефонних дзвінків, у яких читачі висловлюють своє ставлення до подій, які в останні тижні потрясли Україну.
У ці дні на нашу редакцію обрушився цілий шквал листів, телефонних дзвінків, у яких читачі висловлюють своє ставлення до подій, які в останні тижні потрясли Україну. Свої емоції, думи й переживання вони намагаються передати і в поетичних рядках, здебільшого, не вельми досконалих у літературному плані, але дуже щирих і виболених. Ми вдячні за такі листи, зокрема, Наталії Кушнір із Шацька, Світлані П’ясецькій із с. Мар’янівка Горохівського району, Івану Дейнеці із с. Черче та Надії Копотун із с. Видричі Камінь-Каширського району, О. Олексич із м. Берестечка, Людмилі Гирман і Марії Матейчик з Луцька, Андрію Ткачу з Ковеля та іншим нашим дописувачам. На наш погляд, їхні думки й прагнення узагальнила у своєму вірші лучанка Леся Колошко. Народе мій! Народе славний, станьмо, як один У боротьбі надійним монолітом! В єдинім прагненні шикуймося в ряди, Щоб голос правди пролунав над світом. Вставай з колін, народе славний мій, Оранжево вже засвітився обрій. За правду, за свободу — без брехні, Останній шанс для нас уже сьогодні. Хоч вітер нам обличчя обпіка, Ідем вперед, хай нам не буде спину. Терпіння, витримки і віри в майбуття Пошли нам, Боже, в цю важку хвилину!
