Курси НБУ $ 39.22 € 42.37

МИ — НЕ НАСЕЛЕННЯ, А НАРОД

Передвиборча кампанія: таблетки проти глистів — взамін на голос за кандидата від влади...

Невигадані сюжети із виборних перегонів
КОНІ НЕ ВИННІ
Можна лише позаздрити фантазії тих, хто організовував передвиборну кампанію провладного кандидата. В одному з районів Волині ветеринарним лікарям видали таблетки, якими виганяють глистів із коней, наказали рознести їх господарям тяглової сили й пояснити, що голосувати слід за Януковича, оскільки це він так подбав про здоров’я коней.
Дехто сприймав подачку мовчки, але були й такі, що обурено жбурляли її ветеринарам під ноги. Вони ж, озирнувшись, чи не слухає начальство, змушені були пояснювати:
— Ви, люди, таблетки беріть, бо вони дорогі, й використовуйте за призначенням. А голосуйте собі за кого хочете! Коні ж не винні...
ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ ПОЗИЦІЮ І ГАРБУЗОВЕ НАСІННЯ
Коли на одну із виборчих дільниць Луцька голосувати прийшли молодята разом із весільними гостями, спостерігач із Харківщини скептично коментував: “Після доброї чарки і не до такого можна додуматись”. Не йняв віри, що їх привело сюди переконання та громадянський обов’язок. Та ось в останню годину перед завершенням голосування зателефонувала жінка-інвалід, яка поскаржилася, що вона дуже хотіла проголосувати, але члени комісії до неї так і не з’явилися. Довелося просити вибачення у жінки, яку випадково недогледіли у списках тих, хто мав голосувати вдома, бо відповідна скринька була вже опечатана.
Але за кілька хвилин до закриття дільниці внесли інвалідний візок із жінкою, котра таки знайшла спосіб виконати свій громадянський обов’язок всупереч усім обставинам: поставила на ноги знайомих, знайшла транспорт і самотужки прибула на дільницю, чим викликала сльозу зворушення у деяких її членів.
Пом’якшав і спостерігач зі Схо­ду, либонь, зрозумівши, що порухи людської душі не можна вмістити у прокрустове ложе нав’язаних стереотипів.
Історія ця мала продовження. Одна із членів комісії, знаючи адресу цієї жінки, вирішила після виборів зайти до неї, щоб подякувати за її громадянський вчинок і вручити невеличку суму від своєї сім’ї як компенсацію за затрати на транспорт. Була вражена більш ніж скромною обстановкою кімнати в гуртожитку, де жінка проживала разом із сином. Жінка навідріз відмовлялася від грошей, пояснюючи, що вона отримує пенсію і нічого не потребує. А на прощання вручила несподіваній гості бодай торбинку гарбузового насіння...
«САМ СТЕЛЮСЯ, САМ ЛЯГАЮ…»
У житті, кажуть, як на довгій ниві... Коли Василь Таланчук (ім’я й прізвище з етичних міркувань змінене) йшов до своєї співробітниці ремонтувати телевізор, то не знав, що через дев’ять місяців вона віддячить йому... сином. А вдома ж дружина, діти... Дружина простила йому цей гріх, не виставила валізи за двері, а Василь, як чоловік порядний, допомагав ростити усіх дітей. Тому в цеху вже ніхто не дивувався, коли бачив його то в одній, то в іншій родині. Така ідилія тривала до виборів, доки не з’ясувалося, що Василь — за Януковича, а матері його дітей — за Ющенка. На грунті спільних симпатій жінки навіть подружилися і... перестали визнавати Василя за мужчину.
— Через кляті вибори мушу спати сам,— бідкався чоловік.
ПОЛІТИКА ДОБРАЛАСЯ І ДО ЗАПІЧКА
У грубці весело потріскували дрова, у запічку під периною було тепло й затишно. Та 73-річній бабі Палажці не лежалося.
— Антоне, не спиш?— озвалася до чоловіка.
— Та не сплю...
— От ми з тобою лежимо на запічку, тепло нам, добре... А ті діточки в Києві стоять на морозі, голодні, холодні... І що то воно буде?
Дід Антон, багато звідавши й переживши на довгому віку, не знав, що відповісти на бабине питання. А вона тим часом вела далі:
— Там у нас сто гривень на чорний день відкладені... Мо’ б послати їх у Київ, все якась їм поміч буде...
— Та не сто, а вісімдесят,— уточнив дід Антон. — Бо ж як кабанчик заслаб, то двадцятку на ліки стратили...
— Ну, хай вісімдесят, то теж гроші,— вела своєї баба Палажка. — От тілько коб знаттє, куди їх слати?
На ранок допиталися у племінника, куди ж можна послати гроші й віддали йому свої відкладені на чорний день гривні. Надвечір він приніс їм квитанцію.
У ці дні кошти для допомоги страйкуючим у Києві надходили з усієї України. Але ми напевно знаємо, що 80 гривень надійшли із маленького поліського села Зарудче, що в Любешівському районі, від баби Палажки й діда Антона Корхів.
Історії, розказані читачами, записала
Валентина ШТИНЬКО.
Telegram Channel