ОРЕНДНА ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ
Пенсіонер Іван Котельчук з села Тростянець Ківерцівського району взяв в оренду 0,15 гектара землі, за яку від нього вимагають плату. Яким законом регулюється це питання?..
Пенсіонер Іван Котельчук з села Тростянець Ківерцівського району взяв в оренду 0,15 гектара землі, за яку від нього вимагають плату. «Яким законом регулюється це питання?» — запитує автор листа до редакції. Відносно плати за оренду землі цікавляться також інші читачі «Волині».
Відповідно до ст. 12 Закону України „Про плату за землю» від 3 липня 1992 р. не справляється плата за земельні ділянки в межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України, з інвалідів І і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи.
Однак, якщо вказані особи взяли земельну ділянку в оренду, то їм необхідно платити орендну плату, адже згідно із ст. 1 Закону України „Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. оренда землі — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності, то їм необхідно платити орендну плату.
Питання орендної плати за землю регулюється Законом України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. Зокрема, згідно із ст. 19 цього закону під орендною платою за землю слід розуміти платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін у договорі оренди. Слід зазначити, що договір оренди земельної ділянки, відповідно до ст. 13 цього ж закону, укладається у письмовій формі і посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням: на строк до 5 років — за бажанням однієї із сторін договору; на строк більше 5 років — в обов’язковому порядку.
Розмір орендної плати визначається за взаємною згодою орендодавця та орендаря, але він не може бути нижчим від мінімальної межі встановленої Указом Президента України «Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)» від 15 грудня 1998 р., де передбачено, що розмір плати за оренду земельної частки (паю), яка вноситься орендарем орендодавцеві, не може бути меншим 0,5 відсотка вартості земельної частки (паю), яка передана в оренду.
У випадку виникнення між сторонами спору щодо орендної плати за земельну ділянку вони можуть звернутися за захистом своїх порушених прав до суду.
КОМПЕНСАЦІЯ ЗА НЕВИКОРИСТАНУ ПУТІВКУ
Житель с. Мала Глуша Любешівського району Павло Рудецький у листі до редакції запитує, чи належить компенсація за невикористану санаторно-курортну путівку за 2003 рік його матері, котра померла в квітні нинішнього року і проживала в чорнобильській зоні.
Ці питання регулюються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. Згідно із п. 2 ст. 22 вказаного закону особам, віднесеним до категорії 3, надаються гарантовані державою компенсації та пільги у вигляді першочергового щорічного забезпечення пільговою санаторно-курортною путівкою або путівкою на відпочинок чи одержання за їх бажанням грошової компенсації в розмірі 70 процентів середньої вартості путівки в Україні. Отже, як випливає із змісту вказаної статті закону, використати право на санаторно-курортну або путівку на відпочинок може лише особа, яка віднесена до категорії 3. Якщо така особа помре, то її спадкоємці не можуть використати право померлої особи на санаторно-курортну або путівку на відпочинок. Відповідно компенсації в розмірі 70 процентів середньої вартості путівки вказані особи теж не можуть використати.
ЯК ВІДМОВИТИСЯ ВІД ІДЕНТИФІКАЦІЙНОГО НОМЕРА?
Наш читач Олексій Голярчук з м.Ковеля просить роз’яснити, яким чином він може відмовитися від ідентифікаційного номера фізичної особи. З цього приводу він уже звертався у державну податкову інспекцію, але його прохання не задовольнили.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податку та інших обов’язкових платежів» від 16.07.99, з метою запровадження альтернативної форми обліку громадян України — платників податку та інших обов’язкових платежів, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера фізичної особи та офіційно повідомили про це відповідні державні органи, для таких осіб зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов’язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.
Згідно з цим законом людина, яка відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера фізичної особи, має право вимагати заміну цього номера на відмітку в паспорті. Для цього потрібно письмово звернутися до Державної податкової інспекції за місцем проживання з заявою про відмову від ідентифікаційного коду. Якщо інспекція відмовить або не дасть відповіді протягом 30 днів, то в такому випадку можна оскаржити дії чи бездіяльність інспекції в суді відповідно до Конституції України. Судова практика показує, що справи з таких питань в суді здебільшого вирішуються на користь скаржника.
Відповідно до ст. 12 Закону України „Про плату за землю» від 3 липня 1992 р. не справляється плата за земельні ділянки в межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України, з інвалідів І і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи.
Однак, якщо вказані особи взяли земельну ділянку в оренду, то їм необхідно платити орендну плату, адже згідно із ст. 1 Закону України „Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. оренда землі — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності, то їм необхідно платити орендну плату.
Питання орендної плати за землю регулюється Законом України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. Зокрема, згідно із ст. 19 цього закону під орендною платою за землю слід розуміти платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін у договорі оренди. Слід зазначити, що договір оренди земельної ділянки, відповідно до ст. 13 цього ж закону, укладається у письмовій формі і посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням: на строк до 5 років — за бажанням однієї із сторін договору; на строк більше 5 років — в обов’язковому порядку.
Розмір орендної плати визначається за взаємною згодою орендодавця та орендаря, але він не може бути нижчим від мінімальної межі встановленої Указом Президента України «Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)» від 15 грудня 1998 р., де передбачено, що розмір плати за оренду земельної частки (паю), яка вноситься орендарем орендодавцеві, не може бути меншим 0,5 відсотка вартості земельної частки (паю), яка передана в оренду.
У випадку виникнення між сторонами спору щодо орендної плати за земельну ділянку вони можуть звернутися за захистом своїх порушених прав до суду.
КОМПЕНСАЦІЯ ЗА НЕВИКОРИСТАНУ ПУТІВКУ
Житель с. Мала Глуша Любешівського району Павло Рудецький у листі до редакції запитує, чи належить компенсація за невикористану санаторно-курортну путівку за 2003 рік його матері, котра померла в квітні нинішнього року і проживала в чорнобильській зоні.
Ці питання регулюються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. Згідно із п. 2 ст. 22 вказаного закону особам, віднесеним до категорії 3, надаються гарантовані державою компенсації та пільги у вигляді першочергового щорічного забезпечення пільговою санаторно-курортною путівкою або путівкою на відпочинок чи одержання за їх бажанням грошової компенсації в розмірі 70 процентів середньої вартості путівки в Україні. Отже, як випливає із змісту вказаної статті закону, використати право на санаторно-курортну або путівку на відпочинок може лише особа, яка віднесена до категорії 3. Якщо така особа помре, то її спадкоємці не можуть використати право померлої особи на санаторно-курортну або путівку на відпочинок. Відповідно компенсації в розмірі 70 процентів середньої вартості путівки вказані особи теж не можуть використати.
ЯК ВІДМОВИТИСЯ ВІД ІДЕНТИФІКАЦІЙНОГО НОМЕРА?
Наш читач Олексій Голярчук з м.Ковеля просить роз’яснити, яким чином він може відмовитися від ідентифікаційного номера фізичної особи. З цього приводу він уже звертався у державну податкову інспекцію, але його прохання не задовольнили.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податку та інших обов’язкових платежів» від 16.07.99, з метою запровадження альтернативної форми обліку громадян України — платників податку та інших обов’язкових платежів, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера фізичної особи та офіційно повідомили про це відповідні державні органи, для таких осіб зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов’язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.
Згідно з цим законом людина, яка відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера фізичної особи, має право вимагати заміну цього номера на відмітку в паспорті. Для цього потрібно письмово звернутися до Державної податкової інспекції за місцем проживання з заявою про відмову від ідентифікаційного коду. Якщо інспекція відмовить або не дасть відповіді протягом 30 днів, то в такому випадку можна оскаржити дії чи бездіяльність інспекції в суді відповідно до Конституції України. Судова практика показує, що справи з таких питань в суді здебільшого вирішуються на користь скаржника.