В ЄВРОПІ ОЦІНИЛИ НАШІ ОЗЕРА

Франкфуртське зоологічне товариство фінансує міжнародний екологічний проект, мета якого – вивчення біологічного стану озер Верхньої Прип’яті

Впродовж тижня у Любешівському районі на території регіонального ландшафтного парку “Прип’ять—Стохід” працювала експедиція під егідою Наукового центру заповідної справи Мінекоресурсів України. Директор цього центру Микола Клєстов і очолював її. Науковці з Києва обстежували озера Люб’язь, Рогізне, Плотичне, Тучне, Скурінь. Коли черга, як кажуть, дійшла до озера Біле, до експедиції в один із днів її роботи приєдналась автор цих рядків. Було цікаво побувати саме тут, на озері двох держав — України і Білорусі. Тим більше, що озеро Біле належить до групи озер (крім нього, ще Волянське і Святе), які з давніх-давен є регулятором Дніпро-Бузького каналу. Тут акумулюється вода. При потребі шлюз відкривають, і через Вижівський водозабір вода йде у Дніпро-Бузький канал. У маловодні періоди року надмірне використання запасів води з річки Прип’ять і згаданих озер призводить до їх деградації (цю проблему наша газета порушувала не раз).
Озера досліджувались у комплексі, починаючи від гідробіології і закінчуючи водною рослинністю, навколоводною флорою і фауною. Отож, на суші працювали провідний ботанік, кандидат біологічних наук Олена Прядко, зоолог Зоя Берест. Вони досліджували прибережну смугу, де зустрічається чимало червонокнижних рослин і комах. А гідробіолог, доктор біологічних наук Володимир Щербак, директор регіонального ландшафтного парку “Прип’ять—Стохід” Юрій Оласюк на надувному човні вийшли на плесо озера Біле. У цьому екіпажі і я. Щоб запустити двигун, човна доводиться тягнути кілька десятків метрів по мілководдю. З весни рівень води, за словами Юрія Оласюка, який добре знає цю місцевість, знизився десь на тридцять сантиметрів. Це видно і по кольору стебел очерету, які оголились після того, як впала вода. Рік сухий — ось і результат. Але не тільки. Пониження рівня води пов’язане з роботою Дніпро-Бузького каналу, “апетит” якого постійний.
На середині озера човен стишує хід для того, щоб можна було взяти проби води, і вже в лабораторних умовах визначити різноманіття водоростей. У пробірці я бачу просто коричневато-зелену воду. Для гідробіолога — це ознака того, що у воді переважають водорості (їх тут до шістдесяти видів може бути), які ефективно засвоюють сонячну енергію. Не вдаючись до наукової термінології, скажу, що завдяки їм в озері є риба. А ще ці водорості, виділяючи кисень, поліпшують якість води, а в кінцевому результаті — рекреаційні умови озера.
Ми пропливаємо вже у нейтральних водах. Неподалік — острів, який, за коментарем моїх попутників, у мокрі роки опиняється під водою. Нинішнього літа він зеленіє. Ось і канал Хабарище. Це вже — Білорусь.
— Поки був Союз, — говорить гідробіолог Юрій Щербак,— все було наше. Тепер треба на рівні держав подивитись на проблеми транскордонних водойм (таких, як Дністер, Прут, Західний Буг, Прип’ять), які стали спільними. Для того, щоб екосистема річки чи озера була в більш-менш нормальному стані, незалежні держави повинні розробляти природоохоронну політику, враховуючи як свої інтереси, так й інтереси сусідів. Ми вважаємо, що в літній період (особливо маловодний, як цей) вода, яка йде в Дніпро-Бузький канал, краще б залишалась у Прип’яті.
Ще за Катерини ІІ будувався Дніпро-Бузький канал (до цього озера Біле, Волянське, Святе не були з’єднані ні між собою, ні з річкою Прип’ять). Він був, є і буде. Це вже реальність, від якої нікуди не дінешся. Але є і Прип’ять, яка буквально пропадає після Вижівського водозабору.
— Необхідно якось ділити воду порівну, — говорить директор регіонального ландшафтного парку Юрій Оласюк, — а не так, як зараз, — білоруси забирають собі 90 відсотків води і лише десять віддають у Прип’ять. Раніше був документ, який регламентував кількість забору води. Зараз ніхто не зважає, скільки води у Прип’яті, — все одно беруть у Дніпро-Бузький канал стільки, скільки потрібно.
До чого це призводить, члени експедиції побачили, пропливши озерами Біле, Волянське, Святе аж до Вижівського водозабору. Там Прип’ять можна переходити вбрід — води буквально по коліна...
Коли створювався регіональний ландшафтний парк «Прип’ять—Стохід», то держава дала 68 гривень (!) на виготовлення печатки і штампа парку. А фінансується він виключно Франкфуртським зоологічним товариством. За його кошти придбано техніку, обладнання для офісу, транспорт, зокрема, мікроавтобус, на якому їздили учасники експедиції.
На перший погляд, викликає здивування, чому так у Європі дбають про наше Полісся? Тим часом — європейці просто мудрі люди: якщо у нас буде добра екологічна ситуація, то і в них вона поліпшиться, оскільки на землі все зв’язане. На Заході вже так “доокультурювались”, що дикої первозданної природи і не знайти, тому там і оцінили красу поліських озер.
Для того, щоб зберегти, охороняти довкілля, треба знати, що ми маємо на сьогоднішній день. І над цим працювала експедиція. Таке дослідження озер необхідне, оскільки в перспективі на базі регіонального ландшафтного парку буде створено національний парк. І, до речі, починала свою роботу експедиція не з досліджень на озерах, а із зустрічей з владою Любешівського району, з головами сільських рад.
— Люди, не знаючи усіх тонкощів, — говорить керівник експедиції Микола Клєстов,— природоохоронні і заповідні об’єкти називають заповідниками. Дійсно, є природні заповідники, де забороняється будь-яка господарська діяльність. А національні парки, які створюються на природоохоронній основі, забезпечують умови для розвитку туризму, рекреації, еколого-просвітницької роботи. Ми й переконували голів сільських рад у тому, що із створенням національного парку становище місцевого населення не погіршиться. Як приклад, я наводив Шацький національний парк. Колись теж було побоювання — як же житимуть поліщуки, коли довкілля буде під охороною? А зараз на Шацькі озера, зокрема на Світязь, їдуть відпочивати звідусіль. Тут набрав розвитку зелений туризм.
... На озері Білому з українського боку поки що нема навіть примітивних баз відпочинку. Йдучи піщаним берегом, вдихаючи повітря, настояне на лісових пахощах, дивуєшся, чому ця краса не служить сповна людям.
Катерина ЗУБЧУК.
Фото автора.