Як колишній кріпак став піонером вітчизняного готельного бізнесу
Як колишній кріпак став піонером вітчизняного готельного бізнесу Життєвий шлях Григорія Гладинюка — класична історія людини, яка зробила себе сама. Народившись у селянській сім’ї в глухій провінції, він зміг стати одним з найвідоміших бізнесменів Києва. Наприкінці 70-х років ХІХ століття готельно-ресторанний Київ справляв гнітюче враження на будь-яку людину, що побувала в Європі. При тому, що Київ уже починав поступово перетворюватися на один з найбільших промислових центрів імперії. Майже європейським сервісом зустрічав гостей Києва хіба що готель «Європейський», збудований 1851 року. Проте попит уже породжував пропозицію, з’являлися ентузіасти поки ще малопрестижної готельної справи, одним з яких став колишній кріпак Григорій Пантелеймонович Гладинюк. Один з майбутніх лідерів київського готельного сервісу народився 1833 року в містечку Базалія Старокостянтинівського району Волинської губернії (нині Хмельницька область) в сім’ї кріпаків. Завдяки скасуванню кріпаччини він зміг піти з села й оселитися у Києві, де влаштувався підсобним робітником у готелі «Європейський». Незабаром Григорій почав працювати на кухні, а в 1871 році старанного помічника перевели на місце старшого кухаря. За 60 років роботи Гладинюк накопичив певний капітал і почав думати про відкриття власної справи. Якось він побачив оголошення, надруковане в газеті «Киевлянин»: «Здається під найм один магазин з підвалом в оновленому будинку на розі Хрещатика й Бесарабки. Другий і третій поверхи — під готель або великі квартири». Триповерховий будинок належав Христині Семенівні Марр, власниці броварні на Куренівці. Йдеться про той самий брудний готель, де свого часу жили історик Микола Костомаров і Тарас Шевченко. Нині на цьому місці кінотеатр «Орбіта». Шевченко згадав про цей будинок у своїй повісті «Прогулянка із задоволенням і не без моралі», оселивши свого героя — художника Дармограя — на Хрещатику, в будинку архітектора Беретті. Прочитавши оголошення, Гладинюк вирішив створити на базі закладу Марр власний готель з хорошим рестораном і 1 липня 1878 року уклав з власницею договір про оренду будинку. За кілька років Григорій Пантелеймонович став вельми успішним бізнесменом, про що, зокрема, свідчать списки домовласників для участі у виборах до міської думи, що їх складали за розміром чистого прибутку. Якщо в 1883 році ім’я Гладинюка стояло під номером 1484 (з 3894 виборців), то вже через чотири роки — під 222 (з 5746 виборців). В 1883 році Гладинюк перестав бути орендарем і придбав велику ділянку зі спорудами на розі Фундукліївської (нині Б. Хмельницького) та Єлізаветинської (Пушкінській) вулиць. За кілька років готель Гладинюка ввійшов до розряду першокласних, за путівником по Києву за 1909 рік його названо четвертим. Заклад Гладинюка був популярним серед людей різного рівня заможності. Наприклад, тут часто зупинялися артисти, що виступали навпроти — в театрі Бергоньє (нині Національний театр російської драми імені Л. Українки). У готельному ресторані подавалися ситні й вишукані страви української та російської кухні. Тут можна було прочитати свіжі видання газет та журналів як українською, російською, так і польською, німецькою. Крім готельного бізнесу Г. Гладинюк займався торгівлею нерухомості. Наприклад, у 1909 році він продав управлінню Південно-Західних залізниць свою земельну ділянку на вулиці Пушкінській, що принесла йому 75 тисяч рублів. Прибуток давали і маєтки у Волинській губернії. Гладинюк неодноразово бував і в Луцьку. На той час багатство Гладинюка було вражаючим: 400 тисяч рублів грошима готель на Фундукліївській, 8 оцінено у 500 тисяч рублів; два маєтки у Волинській губернії, а також 300 тисяч рублів, призначених для роздачі незаможним або переказу на добродійні цілі. Живучи в Києві, Григорій Пантелеймонович ніколи не забував про край, де народився. 1889 року він придбав ділянку землі у власника Базолійського маєтку графа Ледоховського, побудував для земляків дільничну лікарню й забезпечив її капіталом на утримання. Основне пожертвування призначалося на відкриття в Києві притулку — ясел для немовлят, покинутих батьками. Після своєї смерті заповів на утримання притулку всі свої капітали. На жаль, побачити притулок йому не судилося. 7 серпня 1911 року, перебуваючи на лікуванні в П’ятигорську, він помер. Похований на Байковому кладовищі в Києві. У січні 1915 року Київська міська дума встановила на могилі Гладинюка пам’ятник з блакитного мармуру. Однак до наших днів ні пам’ятник, ні сама могила не збереглися. За свідченням відомого історика професора Квітницького-Рижова, 1967 року на цьому місці поховали поета Павла Тичину. Під час Великої Вітчизняної війни, в 1941 році майже всі київські елітні готелі було знищено радянськими підпільниками. Марія КРИНИЦЬКА. м. Луцьк.
