Президент Росії Володимир Путін недавно підписав розпорядження про заміну слова “Волгоград” на кам’яному парапеті меморіалу біля Вічного вогню в Москві словом “Сталінград”...
Президент Росії Володимир Путін недавно підписав розпорядження про заміну слова “Волгоград” на кам’яному парапеті меморіалу біля Вічного вогню в Москві словом “Сталінград”. Мотивуюча частина розпорядження говорить, що перейменування напередодні 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні зумовлене значенням Сталінградської битви, яка ознаменувала корінний перелом у війні. Поява імені Сталіна на головному монументі Росії доповнює низку інших подій із цього ж ряду, які є характерними для тоталітарної системи. Це згортання свободи слова (особливо на державних телеканалах), “справа ЮКОСа”, повне підпорядкування парламента Кремлю, внесення урядом в Думу поправки до статті 251 Податкового кодексу, що ставить виділення грантів приватними фондами під жорсткий контроль держави. Заміна табличок біля могили Невідомого солдата — віддзеркалення президентського бачення історії і президентських ідеологічних уподобань. Уподобання ці відомі. Чого, власне, ще потрібно було чекати після реабілітації в країні старого радянського гімну? Розгорнута останнім часом і кампанія прославлення Юрія Андропова та органів державної безпеки взагалі, яка увінчається рано чи пізно відновленням пам’ятника “железному Феликсу” на Луб’янській площі, повідомляє тижневик “ВВС за рубежом”. Але Кремль не збирається обмежуватися цими помітними, але, по суті, символічними кроками. Він йде значно далі. Слідом за політичною владою в країні Путін і його оточення беруть під контроль те, що Ленін називав “командными высотами экономики”. Це не значить, що Росія готова розпочати націоналізацію приватного бізнесу і власності або що іноземні інвестиції припиняються. Але це значить, що вирішувати, кому можна, а кому “нельзя” інвестувати Росію, буде Кремль. Економіст з Інституту економіки перехідного періоду Олександр Радигін у своїй недавній праці стверджує, що в роки президентства Путіна Росія рухається до “державного капіталізму”, коли влада належить бюрократії, а не приватному бізнесу. Ця тенденція найбільш очевидна в нафтогазовій галузі, на долю якої згідно з даними Всесвітнього банку припадає близько 20 відсотків валового внутрішнього продукту. Хоча держава і ті, хто ідентифікує себе з нею, посилюють свої позиції також і в банківському секторі, телекомунікаціях і ЗМІ. Атака на ЮКОС має принципове значення для внутрішніх і зовнішніх інвесторів, оскільки вона демонструє кордони ринкової економіки в Росії. Ел Бріч, головний економіст Brunswick UBS російського відділення швейцарського банку UBS, говорить: “Справа ЮКОСа свідчить про те, що права власності значать в Росії значно менше, ніж політика. Володіння активами залежить від політичного режиму”. Колишній міністр економіки Євгеній Ясін зазначає, що Кремль, напевно, хоче контролювати нафтову галузь на такому ж рівні, на якому він вже контролює газову. Реформа газової монополії “Газпрому” є особливо показовою. Уряду нині належить 37 відсотків компанії, і він планує збільшити свій пакет до 51 відсотка. Це буде зроблено з допомогою Олексія Міллера, якого Путін призначив генеральним директором чотири роки тому, щоб встановити контроль. Міллер викупив багато активів, проданих або переданих іншим компаніям його попередниками. Нині він хоче піти далі і перетворити “Газпром” в енергетичний холдинг, контрольований державою. Компанії вже належить близько десяти відсотків електроенергетичної монополії ЄЕС і нині вона створює нафтовий бізнес. Принципи “управляемой демократии”, які вже привели до майже тотального контролю Кремля над політичним процесом, нині поширюються і на бізнес. Питання лише в одному, хто буде керувати командними висотами економіки. Одна із груп, якій вигідне посилення державного контролю — це силовики, які багато втратили у 1990-ті роки. Але після обрання Путіна президентом вони виявилися на всіх ступенях політичної ієрархії. Росіяни, хоч і вихваляють Путіна, а засуджують Єльцина, сьогодні живуть досить бідно і невпевнено. Зарплати і пенсії в більшості росіян настільки злиденні, що вони ледве зводять кінці з кінцями. Наприклад, найнижча пенсія в Москві 600 рублів, що в перерахунку на українські гроші становить приблизно 106 гривень. Мер Москви Юрій Лужков усім пенсіонерам доплачує з міського бюджету по 800 рублів. Полковник-військовик або міліціонер отримують по 6000 рублів або по 200 доларів США. — Ми живемо під постійним страхом,— говорить Оксана Кунікова,— очікуючи, коли вибухне будинок, спалахне літак, рвоне на зупинці або в метро... Нас також турбує недостовірна інформація про кількість загиблих в “Норд-Ості”, Беслані. Ми прийшли до висновку, що війна з Чечнею — це груба політична помилка керівництва нашої держави. Вони також зневірились в міліції, ФСБ, де беруть хабарі і б’ють людей. Росія сьогодні є однією з найнебезпечніших країн колишнього Союзу, де найчастіше вбивають. До речі, в 2002 році вона займала перше місце в аналогічному рейтингу, в цьому році — на п’ятому. Десятку країн з високим рівнем убивств замикає союзницька Білорусь. “Росія йде по шляху колишніх радянських республік, Азербайджану і Узбекистану, де економічне багатство сконцентроване в руках панівного політичного клану. Путін, можливо, і не розуміє, що створює нову олігархію, яка, збагатившись, буде нести загрозу його владі”,— говорить Ольга Криштановська, соціолог, яка провела дослідження путінської політичної еліти. Росія, до речі, рухається від дуже недосконалої системи, яка все-таки намагалася жити за законами і принципами ринку, до більш політизованої системи. По суті, в Росії зараз проглядається відхід від практики засудження радянського періоду. Вважається, що державний апарат такої величезної країни не може бути слабким, як до цього закликали апологети ліберально-ринкової моделі. В результаті діяльності політиків і бізнесменів, що дотримуються правих поглядів, слова “демократ” і “ліберал” стали вже непопулярними в народній свідомості. А ось слова “радянський”, “Сталін” і “сталінізм” вимовляються з повагою. Повернення імені Сталіна, його догм і частини радянських цінностей в Росію грає на руку прихильників російського великодержавного шовінізму. Сталінські ознаки диктаторства характерні і для нинішньої державної політики нашого сусіда. Реанімація цих цінностей особливо показова з огляду на 125-річчя від дня народження Сталіна. Всеволод КУТІВСЬКИЙ.
