«Шрек» для «Фіони»
— Тільки глянь, Лариско, на кого ти стала схожа! — сп’янілий після гостини чоловік підвів дружину до дзеркала. — Бачиш? Товстелезна. Й така синя, аж зелена. Справді, як… Ну та зелена принцеса з мультфільму. Як же ж це її? Ага, згадав — Фіона. І ти думаєш, що я повинен любити балію, тільки тому, що в рагсі присягав колись тобі на вірність? Але й ти, голубонько, не попереджала мене, що замість тендітної дівчини перетворишся на зеленющу, товстелезну корову. Як, скажи мені, тепер любити оце страхіття, яке ми обоє бачимо зараз у дзеркалі? Як?
Sandra OLEK
Лариса–Фіона стояла біля нього, розмазуючи по щоках сльози. Її душив біль. Вона не знаходила слів. Так, вона й справді поповніла, але через те, що менш як рік тому народила двох чудових здорових повнощоких синів, які тепер від батькового галасу попрокидалися, повставали на ліжечках і теж почали рюмсати. А дещо зеленкуватим обличчя молодої жінки зараз було тому, що близько місяця відвойовувала дітей у тяжкого грипу, майже не спала ночами, то де візьметься гарний колір обличчя? Ще ж досі підгодовувала дітей грудним молоком, тож для двох мусила добряче налягати на їжу, щоб були хлопчики здоровими і сильними. Вона намагалася все це пояснити чоловікові. Але той не слухав. Тільки боляче схопив її за лікоть, щоб не впасти (таки добре приклався на гостинах до пляшки).
Не переживай, навіть якщо ти Фіона, бо завжди знайдеться Шрек, кому буде фіолетово, що ти зелена!
— Ти випив, Стасю, — жінка пробувала скерувати розмову в інше русло, намагаючись заспокоїти чоловіка. — Ходи, ляжемо спати.
— Ні, — не здавався Станіслав. — Що принесе мені оте так зване «завтра»? Чи ж, прокинувшись зранку, побачу поряд із собою ту чудову принцесу, з якою колись познайомився. Очеретиночку, від якої не міг відвести погляду? Рум’яні щічки з невеличкими ямочками? Ні, ні й ще раз ні. Завтра, як і післязавтра, біля мене лежатиме товста зелена потвора — улюблениця дітей із мультфільму, але не моя кохана жінка. Ні, ні, потворко, шукай собі Шрека. А я знайду гарну жінку.
Правду кажучи, Станіслав кривив душею. Не такою вже й товстою стала Лариса. Не таким уже й зеленим було її обличчя — просто втомленим від безсонних ночей, у які він, звісно, ні разу не замінив її біля дітей, мирно похропуючи в ліжку, у ті важкі нічні години, коли його дружина берегла дитячий сон, давала ліки, теплий чай. Насправді ж слова Станіслава були викликані тим, що між ним і новою секретаркою установи, де він працював, якось непомітно намалювався роман, який повністю вивітрив із його серця почуття любові до Лариси, а з голови — обов’язок щодо неї та дітей. Він уже кілька місяців хотів сказати про все Ларисі, але бракувало сміливості, і от тепер нарешті зважився, придумавши переконливу, як на його думку, причину, чому він покидає родину.
…Уже давно стихли звуки його кроків на сходах, уже ранок золотими променями заграв у вікнах і на личках сплячих дітей, а молода жінка, сидячи біля ліжечок на підлозі, невтішно схлипувала. Отакою, в сльозах, її застала подружка, яка жила у тому ж під’їзді. Йдучи на роботу, вона помітила відчинені двері квартири і забігла дізнатися, що сталося. Почувши розповідь Лариси, Сніжана погладила її по голові й сказала десь недавно прочитану нею фразу:
— Не переживай, навіть якщо ти Фіона, бо завжди знайдеться Шрек, кому буде фіолетово, що ти зелена!
Ці слова таки примусили молоду жінку усміхнутися. Вона підвела голову, глянула на діточок і відчула себе щасливою — хвороба минула. Отже, незабаром можна буде поїхати до мами, яка живе в Одесі. Хай діти погріються на сонечку!
…Літо хлюпало побіля берега моря теплими хвилями. Лариса спостерігала за розвагами дітей, які тупцяли у вечірніх хвильках. Раптом із морем сталося щось дивовиже — воно збурилося і посунуло вперед. Лариса дико закричала. Та не встигла вона ступити й кроку, паралізована жахом, як у воду кинувся невисокий кремезний чоловік і через хвилину виніс дітей із води зляканими, але неушкодженими. А тоді запропонував підвезти додому, розповівши дорогою, що мав у житті струнку довгоногу любов, яка втекла від нього у важку хвилину. У Лариси такі милі хлопчики. Як поставиться вона до того, щоб завтра знову зустрітися?
…Минуло два роки. Станіслава покинула його пасія, прихопивши усі чималенькі заощадження. Захотілося нарешті побачити дітей, Ларису. Від її подружки він дізнався, що колишня живе в місті свого дитинства, але завтра під обід має навідатися до неї в гості на день народження.
Станіслав зайшов до будинку, коли Лариса саме стояла біля вхідних дверей подруги. Вона не схудла, але здавалася чоловікові прекрасною. Він кинувся її обіймати. Лариса відсторонила його рукою:
— Пам’ятаєш, ти називав мене Фіоною? Так от: я знайшла свого Шрека! Наші діти зараз із ним у магазині.
— Я все прощу, — гаряче сказав Станіслав. — Почнімо стосунки спочатку.
Пізно, Стасю, ми чекаємо поповнення в нашій родині.
