НОВИЙ РІК З НОВИМ ПРЕЗИДЕНТОМ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.41 € 32.34

НОВИЙ РІК З НОВИМ ПРЕЗИДЕНТОМ

зустрів на столичному Майдані Незалежності наш спеціальний кореспондент

зустрів на столичному Майдані Незалежності наш спеціальний кореспондент
Друзі кликали в Карпати. Місце, де я забуваю про роботу і футбол. І я вже почав збирати новорічну сумку. Але у вівторок вистачило лише кількох слів Віктора Ющенка, щоб мої плани кардинально помінялись. “Чи пам’ятаєте ви, як одного вечора ми домовилися, що новий 2005-ий рік зустрічатимемо не на дивані в квартирі, а разом на Майдані Незалежності?” Боже, подумалось, і як я міг не зустрічати Новий рік поруч з людьми, з якими днями і ночами (хоч тих ночей було лише дві) не спав, мерз, пікетував? Ми стояли і мерзли не за гроші, нас об’єднували не лише стрічки помаранчевого кольору, а бажання зробити так, щоб у нашій країні на чорне не казали біле і навпаки, щоб якийсь там чиновничок не вказував нашій газеті що і як писати, а коли ми на ці правила не повелися, вимагав закрити “Волинь”.
Ще емоційніше, чому він сьогодні тут, сказав лучанин Андрій:
– Моє серце не витримало б, якби у Новорічну ніч я дивився на Майдан з екрана телевізора. Адже під час помаранчевої революції я тут жив у наметовому містечку. І Бог почув мої молитви.
Справа в тому, що Андрій… втік від дружини зустрічати Новий рік на Майдан. Вона була категорично проти його поїздки до столиці. За ці дні дружина втомилася, що чоловік постійно перебуває на революційних майданах то Києва, то Луцька. І Андрій, стоячи тут серед мільйонного натовпу, розривався між революційними почуттями і почуттями до коханої, постійно славши їй телефоном sms-ки. Але треба було бачити, як засяяли його очі, коли він купив два помаранчеві шарфи з написами: “Так! Ющенко!”
– Побачивши такий шарф, кохана розтане і мені пробачить! – стрибав на радощах він.
Здавалось, радів за нього увесь мільйонний Майдан. А найбільше – друзі. Серед них – Світлана Побережна, мама трьох дітей. Вона сюди приїхала з чоловіком і наймолодшою донечкою Катрусею. У перший день Нового року Світлані виповнювалось сорок років. Заздалегідь на 31 грудня на ювілей у Луцьку було замовлено кафе. Але, почувши заклик Віктора Ющенка зустрічати Новий рік на Майдані, миттєво вирішила перенести своє святкування. Усім друзям заявила: “Хочу у день свого народження випити шампанського з новим Президентом, їдемо зі мною!”
Тепер пані Світлана буде розповідати своїм онукам, що на своє сорокаріччя пила шампанське аж з двома європейськими президентами. Адже привітати український народ разом з Віктором Ющенком вийшов президент Грузії Михаїл Саакашвілі, якого дуже тепло зустріли. Кілька годин перед тим Саакашвілі відвідав наметове містечко на Хрещатику, де стоять й грузинські палатки. Такою увагою свого президента дуже гордяться тбілісці Нодар Думвадзе і Міндіа Сіхарулідзе, які уже більше тижня живуть у наметах на головній вулиці Києва. Вони дуже здивувались моєму запитанню, чи вірять, що український народ переможе.
– А він уже переміг! Хіба ти не бачиш? – каже російською Міндіа і показує на майдан. А потім переходить на українську: “Нас багато, і нас – не подолати!”
Цю ж фразу повторювали й троє дітлахів, які завзято ганяли між шеренгами пікетувальників і строєм спецназівців біля будинку Адміністрації Президента. Тато цієї малечі – на ім’я Леон – стояв у рядах революціонерів з великим написом на спині: “Росіянин по мові та крові, громадянин та патріот України. Тільки за Ющенка! Місто Марганець, Дніпропетровщина”. Дружина Леона сказала, що спеціально привезла дітей на Новий рік сюди, щоб показати їм, де тато боровся за демократію і правду.
– Чи важко буде змінити настрої на Сході? – перепитує мене Леон. – Для цього треба багато часу. Адже цим людям перш за все треба визнати не перед нами, а перед собою, що вони попалися на брехню. Тепер люди на Сході України бояться, що їх будуть переслідувати, закриватимуть їхні заводи і фабрики через те, що вони голосували не за Ющенка. Коли цього не станеться, вони зрозуміють, що живуть уже в іншій країні, де кожна людина має право на свій вибір, цей вибір не нав’язується і не карається.
Саме тому з перших днів помаранчевої революції у наметовому містечку на Хрещатику Олександр Приходько з Євпаторії.
– 50 років прожив, а нормального життя не бачив, – каже він. – Увесь цей час тільки чув і бачив, як обкрадають наш народ і наживаються на ньому. Надіюсь, що новий Президент Ющенко виправдає сподівання народу. Якщо ні – через рік ми знову вийдемо на Майдан. Тепер ми – сила. Народ!
…Лише десь під кінець пісні Тараса Петриненка “Україна” я усвідомив, що співаю на повний голос разом з усіма. Я – який до того ще з першого класу школи ніколи не наважувався співати у гурті, бо вважав, що мені ведмідь на вухо наступив.
Тут неможливо було не співати! Стільки в одному місці зібралося щасливих, зворушених, окрилених людей. Здається, тої енергії, яка в Новорічну ніч накопичилась над Майданом, на кілька космічних кораблів вистачило б. І не просто щасливих, зворушених, окрилених. Ще й… гордих! Тепер це слово можна вживати і щодо українців. Гордих за себе, за наш народ, який повстав проти неправди. І недаремно Віктор Ющенко у своєму новорічному виступі на Майдані сказав: “Тепер вже українцем бути модно.”
Чому я згадав про космос. Бо хіба це не знак Божий, якщо одразу після привітання Віктора Ющенка з Новим роком, коли багатотисячний натовп співав Гімн України, над Майданом почав… падати сніг! Це ще додало людям емоцій і радощів. А потім були постріли шампанського і салютів. Люди дивилися у розквітле небо над Майданом і скандували: “Ук-ра-ї-на!”
У цей момент мені чомусь згадалися сльози колишньої волинянки, колишньої журналістки телекомпанії “Аверс”, а тепер киянки Катерини Чикирди. Катя теж мала бути сьогодні поруч з нами, але раптова хвороба батька змусила її Новий рік зустрічати в Ратнівському районі. Перші два дні української революції вона виходила на Майдан. А потім зрозуміла, що може принести більшу користь, коли візьме до себе на поселення людей з Майдану. І відтоді щодня у її квартирі жили щонайменше по четверо учасників революції. Катерина їм готувала, прала одяг, надала змогу користуватися телефоном. А коли революціонери стали збиратися додому, вони покликали господиню, подякували їй і запитали, скільки заплатити. Катя розплакалась: “Я робила це не для своєї вигоди, я робила це для України…”
Подумав і про 24-річного сімферопольця Андрія Чабаненка, з яким познайомився лише за дві години перед Новим роком. Я знав, що у цей час Андрій стоїть на своєму бойовому посту в наметовому містечку. За кілька годин перед тим він мав неприємну розмову по телефону з батьками, які усі ці тури голосували за Януковича. Вони й раніше засуджували крок сина, який з перших днів помаранчевої революції – у наметовому містечку на Хрещатику. Тепер батьки сказали Андрію, щоб він взагалі не повертався додому. Але хлопець вірить, що коли прорветься інформаційна блокада Криму, у них у сім’ї все налагодиться, як і у всій нашій країні. Цього я йому й побажав.
На цій думці я спіймав себе, що забув загадати своє новорічне бажання. А, може, це і було бажання?
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ.