Чи реформуємо ми водогосподарську галузь?
Як відомо, в суспільстві досі існують різні оцінки результатів масштабного меліоративного будівництва, яке було проведено в Україні за часів колишнього Радянського Союзу. Одні цілком справедливо вважають, що меліоровані землі досі є золотим земельним фондом нашої держави, інші переконані, що меліорація завдала природі шкоди. Про все це ми говорили із заслуженим будівельником України, знаним фахівцем галузі, людиною, яка майже два десятиліття очолювала будівельно-монтажний трест «Поліссяводбуд», Василем Пилипенком та начальником Рівненського міжрайонного управління водного господарства Ігорем Мосійчуком
Володимир ТАБАКОВ,
член національної спілки журналістів України
«За деякими розрахунками науковців, втрати суспільства від руйнування та деградації водогосподарсько-меліоративного потенціалу незабаром можуть у рази перевищувати обсяги затрат на його підтримання у належному технічному стані…»
Василь Пилипенко: — Прикро, що потужний водогосподарсько–меліоративний комплекс, який ми успадкували від колишнього Радянського Союзу, від самого початку незалежності України «стикнувся» із нерозумінням його важливості. Досі до кінця не збагну, як невігласи з антимеліоративними гаслами, що прикривалися захистом навколишнього природного середовища, змогли спантеличити не тільки пересічних громадян, а й високих державних мужів…
Впровадження європейського басейнового принципу в управління водними ресурсами, крім іншого, допоможе подолати наслідки ганебної інформаційної кампанії кінця 1980–х – початку 1990-х років, і відлуння антимеліоративного галасу врешті-решт кане в Лету
Ігор Мосійчук: — Дійсно, новітні «природолюби» окупували ЗМІ, головним чином — телебачення та радіо, і, скориставшись окремими недоліками при проведенні меліоративних робіт, тривалий час наполегливо переконували співгромадян у шкідливості меліоративних заходів. З того часу на підтримання водного господарства починає катастрофічно не вистачати коштів, навіть за цільовими державними програмами. Сьогодні відсутність асигнувань на планово–попереджувальні ремонтні роботи ставить під загрозу забезпечення експлуатаційної надійності гідротехнічного комплексу, що відпрацював від 40 до 60 років. Бюджетне фінансування галузі спрямовується в основному на заробітну плату та на оплату енергоносіїв…
Василь Пилипенко: — Є і ще одна серйозна проблема. Наші управління водного господарства в міру своїх сил, опікуються державними міжгосподарськими меліоративними системами. Внутрішньогосподарські ж свого часу через недосконалий механізм розпаювання в масштабах країни «отримали» майже один мільйон власників осушених земель. Новоспечені хазяї здебільшого уникали ремонту та утримання інженерної інфраструктури.
Ігор Мосійчук: — У 2003 році ці системи передали на баланс «безгрошівним» сільським радам. Сьогодні значна їх частина не забезпечує роботу у проектному режимі… І тепер, як казав екс–президент України Леонід Кравчук, маємо те, що маємо.
«Попередній уряд пропонував підпорядкувати водну галузь Міністерству аграрної політики
та продовольства».
Василь Пилипенко: — Пробачте за прямоту, але більшої дурниці по відношенню до галузі важко придумати. Державне агентство водних ресурсів, яке опікується водогосподарсько–меліоративним комплексом, відноситься до Міністерства екології та природних ресурсів. З екологією водна галузь пов’язана дуже тісно – сестри, не інакше. Понад 70 відсотків обов’язків водогосподарників мають екологічну складову. Галузь забезпечує водою як населення, так і всю економіку країни. Міністерство ж аграрної політики охоплює лише сільське господарство та продовольчу сферу.
Ігор Мосійчук: — Таке рішення було б незрозумілим і з точки зору наших устремлінь до Європи, досвід якої переконливо свідчить – управління водними ресурсами має належати до компетенції екологічних органів.
«Сьогодні Держводагентством розпочато впровадження децентралізованої європейської моделі управління водними ресурсами за басейновим принципом».
Василь Пилипенко: — Деякі пропозиції щодо побудови моделі басейнового управління в Україні водогосподарники пропонували вищим органам влади ще у 1980-х роках. У той час така система вже досить успішно працювала у Франції… І якщо коротко, то комплексне інтегроване управління водними ресурсами за басейновим принципом – це економічно та екологічно обгрунтоване регулювання водокористування та охорони вод.
Ігор Мосійчук: — Впровадивши ефективну європейську систему державного управління водними ресурсами в Україні, ми зможемо суттєво поліпшити екологію наших водойм та річок, досягнути «доброго» стану води, а також забезпечити розвиток та функціонування як міжгосподарських, так і внутрішньогосподарських меліоративних систем, поліпшити стан сільськогосподарських угідь.
Василь Пилипенко: — Восени минулого року я спостерігав по телебаченню за прийняттям Верховною Радою України Закону про впровадження басейнового принципу управління. Це дуже важливий закон, який вносить необхідні зміни у Водний кодекс та ряд законів України, впроваджує європейські стандарти, створює правові підстави для переходу на басейновий принцип… Незважаючи на те, що деякі народні депутати не голосували за цей «європейський» Закон (знайшовся навіть один народний обранець, який натиснув кнопку «проти»), у країні все ж розпочато реформу водогосподарської галузі – безальтернативне підгрунтя для її подальшого розвитку. Від успішного реформування галузі великою мірою залежить майбутнє країни. Тож хочу побажати колективу однодумців із Держводагентства України на чолі з молодим та енергійним керівником Іриною Овчаренко неодмінно досягти поставленої мети.
Ігор Мосійчук: — Впровадження європейського басейнового принципу в управління водними ресурсами, крім іншого, допоможе подолати наслідки ганебної інформаційної кампанії кінця 1980-х – початку 1990-х років, і відлуння антимеліоративного галасу врешті-решт кане в Лету.
