Курси НБУ $ 39.67 € 42.52
Віталій Черняк — ТойЩоПроходитьЧерезВогонь

«Готовий до бойового виклику».

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА.

Віталій Черняк — ТойЩоПроходитьЧерезВогонь

Коли в ці святкові дні від символу 2017-го — червоного когута — всі чекають удачі та щастя в домі, то мій співрозмовник понад усе хоче, щоб вогняний півень до жодної оселі не заходив.

Адже чоловік уже 17 років працює пожежником у Луцьку та добре знає, якою ціною доводиться видирати з полум’яних кігтів людські життя

РЕКОРД — 13 ВИЇЗДІВ ЗА ЗМІНУ

Частина спеціальної пожежної техніки (ЧСПТ) у Луцьку на вулиці Грибоєдова зустрічає нас контрастом: на фоні грізних величезних машин, що готові будь-якої миті ввімкнути сирену і вирушити гасити полум’я, — привітні та життєрадісні вогнеборці з добрими очима та щирими посмішками. Один із них — наш герой 38-річний Віталій Черняк. Він урятував від смерті багатьох волинян. Проте старається цього не запам’ятовувати, адже вважає своїм покликанням допомагати людям, що потрапили в полон вогняної стихії.

Прийшов на роботу в 2000-му. Спочатку були спеціальні курси, потім — стажування. Діло припало до душі.

— Пам’ятаю, як на вулиці Кравчука в Луцьку горів підвал, — розповідає про свою «посвяту» в пожежники пан Віталій. — Там проживали безхатьки. Тоді вперше заходив у дихальному апараті, та й взагалі був у такому середовищі: дуже висока температура, нема повітря, видимості. Зрозумів, що фактично пожежники працюють всліпу. Ми розраховуємо більше на свій слух під час руху. Йдемо на температуру і звук.

Сьогодні Віталій Черняк — командир відділення чергової зміни частини спеціальної пожежної техніки м. Луцька, старший прапорщик служби захисту.

— У нього дуже великий досвід. Ми працюємо пліч–о-пліч, — розповідає про колегу начальник частини Мирослав Пастух. — Віталій має і урядові, і відомчі нагороди. Серед них — відзнака 2–го ступеня за порятунок людини у надзвичайній ситуації. От навіть нещодавно витягнув із полум’я жінку похилого віку, її у «швидкій» врятували. Взагалі наші хлопці стараються не підводити ні керівництва, ні населення.

Пожежники — люди, загартовані і фізично, і морально. Як дізналася від пана Віталія, вони постійно тренуються у теплодимокамерах. Там розпалюють спеціальну піч, ховають об’єкт, наприклад, макет людини, який треба знайти. Проте це допомагає насамперед тим, хто часто не виїжджає, наприклад, пожежникам із районів. А в такому місті, як Луцьк, виїздів достатньо, тож тренуються здебільшого практично. Вміють не лякатися і обгорілих людських залишків, без яких, на жаль, не обходиться така небезпечна робота. Стараються на цьому не зациклюватися і не тримати в собі таку негативну інформацію.

Коли надходить сигнал про пожежу — виїжджають за хвилину. За чергування викликів може бути чимало.

Як був молодший, узагалі нічого не боявся. Свого часу мій наставник Сергій Козодой просив, щоб я не так рвався в полум’я. Тоді на це не зважав, але зараз, коли сам відповідаю за людей, також їм постійно наголошую на цьому, бо людське життя — безцінне.

— Рекорд — 13 виїздів, — розповідає Віталій Валерійович. — Були такі випадки, що не доїжджали в частину, а з одного виклику — одразу на інший. Найгірше взимку, коли надворі — 20 градусів, ви після гасіння будинку не встигаєте переодягнути мокрий одяг і мусите їхати на нову пожежу — точно будете хворі на другий день. У нас одяг український — не такий, як американський, йому достатньо 3 літрів води, щоб намок. У нашій бойовій формі й у полум’я не можна заходити — вона горить, адже має витримку 180 °С, а температура полум’я — 700 градусів. Це не той рівень захисту, що необхідний. Часто рукав чи колошва загориться, або шнурки на чоботях обвугляться.

— А фальшиві виклики траплялися? — цікавлюся.

— Зазвичай, коли хоч запах диму є. Буває, газети в поштових скриньках діти запалять чи хтось у сміттєпровід недопалок кине — то люди й викликають пожежників. Але трапилося колись, що й будинку того, номер якого дали, не існує. Так не можна. Це ж — серйозна справа. А раптом у цей час десь загоряння і дорога кожна секунда...

 

ОДНУ ПОЖЕЖУ ГАСИЛИ 8 ГОДИН

— А страшно дивитися в очі вогню?

— Як був молодший, узагалі нічого не боявся. Свого часу мій наставник Сергій Козодой просив, щоб я не так рвався в полум’я. Тоді на це не зважав, але зараз, коли сам відповідаю за людей, також їм постійно наголошую на цьому, бо людське життя — безцінне. Краще два рази перевірити, чи нема в приміщенні вибухових пристроїв, наприклад газових балонів. Зараз люди часто привозять з АТО набої, гранати, які можуть і здетонувати. Виїжджав я на вулицю Чернишевського в обласному центрі, то була граната осколкова Ф1. Загасили пожежу, на щастя, боєприпас не вибухнув, бо ми усі могли б загинути. Паніка у нашій справі недоречна. Якщо панікуєте — то не для вас робота.

Панові Віталію доводилося боротися з вогнем просто-таки в екстремальних умовах. Якось гасив пожежу на 13 поверсі. І хоч драбина сягає лише 9–го, за рахунок струменя ствола і завдяки допомозі колег, що працювали всередині, вогонь вдалося приборкати. До речі, довжина пожежних рукавів може сягати 2 кілометрів.

— Колись на складах «Волиньголовпостач» сталася велика пожежа. 8 годин боролися з вогнем, — розповідає про непрості робочі будні пан Віталій. — Там на дерев’яних палетах стояли блоки серветок, запаковані в кілька шарів поліетилену висотою близько 4 метрів. Як падає жарина — проплавлює такі конструкції наскрізь. І коли ллєте воду — вона всередину не потрапляє, там далі горить. Щоб загасити, треба все розірвати. Склад був ущерть заповнений паперовою продукцією. Це ускладнювало роботу. Іноді вистачає 20 хвилин інтенсивної праці — і вже руки втомлені, м’язи не слухаються. Якщо дуже викластись, то й ноги перестають тримати. Це фізично надзвичайно важко.

Не раз випадає чергувати й у свята. Новорічна ніч — не виняток.

— Якось 31 грудня хотіли ми повечеряти. Фрукти порізали, солодощі. Так той стіл і залишився незачепленим до самого ранку: виклик за викликом був. Часто ракети залітають через вікна, салюти падають на балкони. А в наших людей, особливо пенсіонерів, там зазвичай склади цілі: коробки, мішки.

Віталій Черняк розвінчав міф про те, що пожежники можуть приїхати на виклик «порожні».

— Такого не буває. Нам і в частину повертатися впорожні заборонено, бо можуть прямо з дороги направити на новий виклик. Якщо вода закінчилася, мусимо заправитися в найближчому гідранті. Пожежники мають карту вододжерел по місту (на вулиці їх буває й до десяти), є колонка спеціальна для закачування води. На першому ходу в нас стоїть ТАТА, що вміщує 3600 тонн, другий хід — КамАЗ, у ньому 4000 т води. Але якщо горить хата, цього може бути й замало. Коли ми проводимо інтенсивне гасіння, цистерни вистачає на 4 хвилини роботи. Тоді водій кричить, що вода закінчується і треба набирати заново. От почують це зіваки, які люблять збиратися і дивитися на пожежу, — і розпускають чутки, мовляв, без води приїхали.

— Ви їздите на виклики і по району. Як швидко вдається добратися до місця займання?

Раніше було дуже багато різних сільських пожежних служб. Зараз усе розвалилось, давно розпродали гаражі, машини. Частини мали би бути розташовані максимум за 5 кілометрів одна від одної, проте зараз ми виїжджаємо й за 40 кілометрів. А це дуже велика відстань — можна приїхати, коли вже все згорить...

 

ДОВОДИТЬСЯ Й ВОРОН ІЗ ПРОВОДІВ ЗНІМАТИ

Крім гасіння вогню, пожежники роблять дуже багато різної роботи.

— Собак рятуємо, котів із дерев знімаємо. Раз на місяць уже стало традицією визволяти домашніх улюбленців. Допомагаємо «швидкій»: зносимо хворих із поверхів. Нам дзвонять, якщо людина 150–180 кг, лежача, і її самі транспортувати не можуть, адже зазвичай там працюють жінки, а водій не має права покидати машину. От і виручаємо. Нас нерідко викликають замки відкривати, хоча ми не маємо пристроїв для цього — можемо просто вибити двері.

І хоч веселого в роботі мало, пан Віталій розповів кумедну історію:

— Одного разу ворону з лінії електропередач знімали. Діти запускали повітряного змія і частина жилки зачепилася за проводи. Тоді в ній заплуталася пташка і літала колами. Люди пожаліли її і викликали нас.

Для Віталія Черняка професія з такою невисокою зарплатою (а в пожежників вона — в межах 3000 гривень) уже більше перетворилась на хобі чи покликання. Але він не уявляє життя інакшим. Йде у вогонь, щоб рятувати, ризикує, каже, що сил додає любов — адже вдома його чекають дружина і 9-річний син. Тому всім волинянам бажає берегти свої сім’ї, не залишати ввімкнених електроприладів без нагляду, адже часто навіть вимкнений телевізор зі штекером у розетці може стати причиною пожежі.

 

 
 
Telegram Channel