ТУТ ЖИВУТЬ МОРОЗИ

Чи задумувалися ви коли-небудь над тим, звідки до нас приходить Дід Мороз? Звичайнісінька, казка, — скажете. А ось і ні. В одній із провінцій Фінляндії — Лапландії — живе справжній Дід Мороз. До нього пишуть листи діти з багатьох країн світу зі своїми мріями і побажаннями. За посередництвом пошти він обов’язково їм відповідає і надсилає подарунки.
Виявляється, що й у нас є свої Морози. Але мова йде не про добрих сивих дідуганів, а про тих, хто носить прізвище Мороз. За 10 кілометрів від Ратного є село Жиричі — третє у районі за кількістю населення. Живуть тут добрі, сумирні і дуже працьовиті люди. Але найцікавіше те, що 248 жиричівців мають прізвище Мороз. Двадцять сімей із таким прізвищем мешкають у кутку села, який так і називається — Морози. Тепер важко з’ясувати, що з’явилось раніше: назва кутка чи прізвище. Старожили стверджують, що Морози в Жиричах були з давніх-давен (у 2000 році село відзначило своє 500-річчя). Можна припустити, що назву свою куток отримав через те, що тут завжди холодніше, ніж на решті території села, а морози взимку лютіші і тріскучіші. Справа в тому, що куток нічим не захищений від вітрів, які постійно дмуть із Турського озера. Ось тому мешканці 142 будинків, які розташовані на Морозах, найбільше потерпають від несприятливих погодних умов. Неподалік від кутка, в урочищі Гориці, кілька років тому археологи виявили поклади міді. Цілком ймовірно, що й під Морозами знаходиться мідний пласт. Бо, як розповідають жиричівці, під час злив саме на Морозах найчастіше з’являється блискавка — очевидно, щось її притягує. Від удару блискавки тут загинула вже не одна корова.
Морози — своєрідний промисловий центр Жирич. Адже і ферма сільгоспкооперативу, і млин, і пилорама, і тракторна бригада розташовані саме тут. На цьому кутку живе й один з найстарших Морозів — Яків Васильович, — який з’явився на світ у 1922 році. До речі, серед усіх старожилів села переважна більшість — теж Морози. Видно, впливає якось прізвище на стан здоров’я людини і її вік.
Якова Васильовича можна вважати справжнім Дідом Морозом, адже він понад тридцять літ топтав стежки у селі з великою поштовою торбою. Приносив людям листи і телеграми, газети і журнали. Любив свою роботу і виконував так сумлінно, що й тепер молодим працівникам Якова Мороза за приклад ставлять.
— Нелегко мені було, — пригадує Яків Васильович, — адже доводилось приносити людям не тільки хороші новини, а й погані. Бувало, поспішаєш з телеграмою, в якій повідомляють про народження дитини, і сам радієш. А коли про смерть когось сповіщають, то й сам горем проймаєшся.
Яків Мороз подарував життя трьом синам і доньці. А влітку у нього в один день народились онучка і правнучка — Юля та Іринка. Вони і є наймолодшими жителями села, які носять прізвище Мороз.
Розбудовується село Жиричі. За словами секретаря сільської ради Тетяни Мороз (до речі, наймолодшого секретаря у районі), щороку до десяти сімей святкують у Жиричах новосілля. Пустили Морози своє коріння й по світі. Чимало з них стали хорошими фахівцями у галузі сільського господарства, відзначились на педагогічній ниві. Більшість з них — невтомні сільські трударі, які обробляють землю і вирощують врожаї: мають свої трактори, комбайни, молотарки. Працює у селі чотири пилорами, розвивається торгівля.
Олена ДУДКЕВИЧ.