ВЗИМКУ — НА ВУЛИЦЮ

намагається виселити трьох жінок і малолітню дитину власник гуртожитку, що на вулиці Володимирській, 101 в Луцьку
Гуртожиток — місце тимчасового проживання на період навчання чи служби... Однак для багатьох тисяч лучан гуртожитки стали єдиним постійним житлом. Щоправда, останніми роками мешканці окремих гуртожитків приватизували свої помешкання, відтак з’явилась і можливість продати їх. Цікаво, що й попит є, і ціна відповідно зростає. Кажуть, дехто, маючи у гуртожитку дві кімнати, облаштовується не гірше, ніж у квартирі. Той же “євроремонт”, ізольованість від сусідів, навіть окремий вхід, якщо поталанить і гроші є.
Кімнатки у гуртожитку на Володимирській, 101, що в Луцьку, приватизації не підлягають. Принаймні, підприємство-балансоутримувач — ПМК-1 не виявляє такої зацікавленості. Нікого не турбують і умови проживання мешканців у гуртожитку — хтозна скільки років там не було ремонту. Ті люди, яких хочуть виселити, мешкають у цокольному приміщенні. Свої кімнатки площею 16,5—18 квадратів вони, як могли, облаштували, ремонтували й спільні — кухню, санвузол і коридор. Але приміщення конче потребує серйозного ремонту.
Серед мешканців цокольних кімнат — люди різного віку, різних професій, сімейні й одинокі, ті, хто щойно заселився, і ті, хто живе більше десяти років. Як, наприклад, моя співрозмовниця, вчителька однієї з луцьких шкіл Лідія Березнюк. Це вона за рішенням суду має виселитися з кімнатки, яку займає, незважаючи на те, що справно сплачує комунальні послуги. Позивач — керівник ПМК-1 Віталій Поперецький — мотивує тим, що жінка не є у трудових відносинах з його організацією. А на вивільненій площі він має намір поселити робітників із районів. Про це Віталій Поперецький сказав мені у телефонній розмові:
— Люди дзвонять цілими бригадами. А жити їм немає де. До цокольного приміщення автономний вхід — поставили б ліжка у два яруси і поселили до 30 чоловік (це, коли виселити всіх звідти — авт.). Пустити робітників на поверхи — незручність для всіх мешканців, бо робітники приходитимуть пізно, а, може, й вип’ють коли.
Віталій Дем’янович скаржиться, що в нього безвихідь — заборгованість із зарплати, попередження щодо цього з різних інстанцій. Та й будова без будівельників існувати не може. А щодо жінок, як стверджує, то попереджав їх ще влітку про виселення.
Та й заселилися вони, за словами Поперецького, незаконно. Принаймні, він їм ордерів не давав. Був хіба лист із проханням поселити працівника міліції (колишнього чоловіка Лідії Березнюк — авт.). Віталій Поперецький заявляє, що ПМК-1 є власником гуртожитку, бо самі вони його будували і бюджетних коштів у нього не вкладено ні копійки. Тож, як власник, він радить Березнюк шукати квартиру.
На сьогодні Лідія Березнюк подала скаргу до апеляційного суду. Їй нікуди йти і тому вона мусить захищатися. Тим паче, що, за її словами, їх із чоловіком у 1994 році поселили законно, згідно з ордером. А прописав їх колишній комендант Леонід Баглик. І про це він розповідав на суді, та його свідчення не прийняли до уваги. Чомусь не викликали й колишнього начальника паспортного столу. Він також міг би підтвердити, що без ордера не давали постійної прописки.
Лідія Наумівна вважає, що з нею хочуть розправитись як з людиною, яка має свою думку. Вона відстоювала права мешканців на загальну площу, яку Поперецький хотів забрати. Лише завдяки ініціативі вчительки і втручанню мера все владналося на користь мешканців. Тим часом у цьому ж таки гуртожитку, зі слів Лідії Березнюк, є незаселені квартири, вони навіть не пронумеровані. Є у людей сумніви й щодо нарахування плати за електроенергію.
— Мешканці гуртожитку користуються електроплитами. Та не у всіх є електролічильники. Тому спожиту електроенергію розбивають на тих, у кого їх немає. Поряд із входом до цокольного приміщення розташована майстерня з ремонту побутової техніки. Схоже, що її власник просто платить комендантові якусь суму, а за витрачену майстром електроенергію сплачують знову ж таки ті мешканці гуртожитку, які не мають лічильника,— розповідали люди.
З часу першого судового засідання по розгляду справи про виселення Лідії Березнюк з помешкання проминуло більше трьох місяців, але до тями жінка прийти не може.
— Схоже, що я завинила вже тим, що не штукатур, а вчитель, — говорить вона. — Чому вирішили почати з мене? І куди мені йти?
Я попросила прокоментувати ситуацію завідувача юридичного відділу виконавчого комітету Луцької міської ради Віктора Кучму.
— Вимоги позивача неправомірні: по-перше, строк позовної давності становить три роки, а минуло вже десять. По-друге, житловий будинок на Володимирській, 101 не зареєстрований як гуртожиток у виконкомі міськради. Це означає, що застосування статей Житлового кодексу щодо правових норм, що регулюють правовідносини заселення і виселення з гуртожитку, є неправомірним.
Що буде далі з вчителькою Лідією Березнюк, а також медсестрою Раїсою Ткаченко і продавцем Світланою Новосад, яким погрожують виселенням, вирішуватиметься в апеляційному суді. Зауважу, що в цій ситуації Луцька міська рада стала на бік жінок.
Світлана МЕХ.