78-річний Павло Савчук і 63-річна Анастасія Бабиляс задумали розписатись...
Секретар Привітненської сільської ради, що у Локачинському районі, Любов Мелесик дещо здивувалась, коли почула, що Павло Савчук і Анастасія Бабиляс, які більше 16 років живуть у громадянському шлюбі , хочуть бачити її у своїй хатині, бо задумали розписатись. У тому б не було нічого незвичайного, якби не вік новоспечених молодят: Павлу Петровичу -78 років, а Анастасії Іванівні - 63. Взявши необхідні папери, Любов Вікторівна попрямувала в Коритницю. Бабуся з дідусем були святково одягнені, і навіть приготували пляшку вина для такого урочистого моменту. Ще й сусідку покликали за свідка. — І заяву обоє написали? - запитую в бабусі Насті. — Ні, хіба я знаю, як вона пишеться. Написали за нас добрі люди, але з нашої згоди і ми підписалися знизу, - каже. — А цілував вас наречений? — Де там. Завстидався чужих людей, - сміється бабця. — Що ж підштовхнуло вас до такого незвичного рішення? - цікавлюсь у Павла Петровича. — От намовила мене женитись, аби ще більше вилізти мені на шию і командувати, - жартує дідусь. А різноманітні смішні приказки та дотепи чоловік дуже полюбляє. Пожартує, посміється і житгя веселішає. Хоч бабця Настя і погодилась вийти заміж за діда Павла, проте прізвища свого змінювати не захотіла. “Це ж треба скільки паперів переробляти”, - мудро вирішила. Вже багато часу живуть вони разом, а до того мали свої сім’ї. Анастасія Іванівна, поки дід пішов до хати по чистий одяг для фото, шепоче мені ніби по секрету: — То ж йому жінка, коли помирала, сказала: “Не мучся сам, іди до Насті, в неї чоловік помер, і будете разом доживати віку”. В нас і прізвища дівочі з Павловою дружиною були однакові - Юнак. Не одразу, правда, наважився Павло зайти до Насті. Коли обоє справили роковини, вона — по смерті чоловіка, він — по смерті дружини, лише тоді прийшов і з порога сказав: “Моя покійниця заповіла, щоб ти на мені женилась”. — Шкода мені його стало, - пригадує той момент зараз бабуся Настя. - Бо й корову сам мусив доїти, хату білити, їсти готувати. Думаю, пропаде чоловік, та й забрала його до себе. Своїх дітей в Анастасії Іванівни не було, а два сини Павла Петровича живуть далеко. Один у Вінницькій області, а другий аж в Росії. Рідко випадає їм побувати у батька, частіше телефонують. — Ось і господарюємо ми обоє з дідом. Тримаємо корову, поросятко, пару курок, город обробляємо. То сваримось, то миримось. Добре, що є жива душа в хаті, є до кого слово сказати. Правда, Павле, - моргає до чоловіка. — Ой, то ти зараз така добра. А як розкричишся, бувало, тоді хоч втікай з хати, але куди ж я від тебе втечу, — і обіймає свою дружину. Незабаром бабуся Настя і дід Павло святкуватимуть річницю з дня одруження. Знову відкриють пляшку вина і, можливо, тоді дід Павло вже поцілує свою дружину. Як-не- як — вони ж законні чоловік і жінка. Руслана ТАТАРИН. Фото автора.
