ЗВІДКИ ВІТЕР ВІЄ НА КРИМСЬКИЙ ПІВОСТРІВ?

Справу посланців доброї волі на виборах належить розвинути і закріпити

До редакції зателефонували наші читачі і попросили записати їхні розповіді про вибори в Автономній Республіці Крим, де вони працювали на дільницях. При цьому переживали, щоб їхнє бажання не було сприйнято неправильно, бо вони аж ніяк не відносять себе до політиків — безпартійні. І мета їхня — налагодити зв’язки з кримчанами, бо, як вони переконалися, це конче необхідно для зміцнення України.
Про те, що волинським спостерігачам, членам дільничних комісій довелося пройти деякі випробування на силу волі, комунікабельність, було видно із листа Сергія Сковороди: «Не встигли люди розміститися в гуртожитках, як у прямому ефірі телекомпанії «Крим» з уст керівника уряду автономії Сергія Куніцина пролунали слова, що 500 (!) чоловік з Волині приїхали з ксерокопіями паспортів з метою проголосувати на місці за відкріпними талонами, а вдома за їхніми документами віддадуть голоси за Ющенка родичі, таким чином, вб’ють однією кулею двох зайців».
Отже, уже були закладені підвалини неприязні до волинян. Власне, це не заслуга якогось одного урядовця, що до людей із західних регіонів (будемо говорити чесно) переважно ставилися вороже. Роками працювали в цьому напрямку піховшеки, корчинські, кисельови та інші найманці на телебаченні, були відсутні контакти на рівні громадських організацій.
І відвідувачі редакції — лікар Наталія Курочко, військовослужбовець запасу Аскольд Пекарський, менеджер Микола Дмитренко — сповна відчули як неприязнь від частини кримчан, так і бажання багатьох простих людей подружитися. Усі вони зголосилися у виборчий штаб Віктора Ющенка за покликом своєї душі — перешкодити черговій фальсифікації результатів. Наталія Курочко була спостерігачем ще під час другого туру виборів в Херсонській області. А вже на переголосування її старший син Назар, студент КПІ, виїхав в Миколаївську область, старша сестра Ольга з чоловіком Леонтієм (живуть в Києві, доктори наук) своїм автомобілем відправились в Одеську область. Як бачимо, їхали в «проблемні» регіони родинами.
Нас в редакції цікавила насамперед ментальність населення Кримського півострова, його світогляд, його сподівання на майбутнє. І, напевне, не варто згладжувати гострі кути. Наші гості були в Красноперекопському районі. І знаєте, з чого там дивувалися? Казали: «Чому ви сюди приїхали? Чому ви нас не боїтесь? Чому ви не боїтесь розмовляти українською мовою?» Хоча самі чекали від волинян, так би мовити, «бандерівців», агресії (у них — зброя), а не побачивши цього, дещо розгубилися: чи відповідати на нормальну мову, чи йти на контакти?
Найчастіше волинян ошелешували фантастичними повідомленнями про те, що «вы полностью продались американцам, у вас дети с первого класса изучают английский, чтобы они понимали ихние команды», що Ющенко захворів на грунті алкоголю і тепер це позначається на його обличчі... Екзальтовані бабусі з «Русской общины» задавали неспростовні, на їхню думку, запитання: «Зачем вы украли наш Крым и город русской славы моряков — Севастополь?» На адресу жінок летіла нецензурщина.
І все-таки доброго та людяного було куди більше і йшло воно насамперед від татарського народу. Розповідає Наталія Курочко:
Нас зустрів голова районного меджлісу Енвер Емірасанов, який був заступником голови районного виборчого штабу Ющенка. На своїй розбитій машині, якій уже понад 30 років, він вночі розвіз 50 чоловік у віддалені села (казали, що нас 500!). Ми зустріли надзвичайне тепло в родинах татар. Чомусь у нас склалося враження про татар як кочівників періоду Батия. Це гарні високі люди, дуже приязні. Живуть аж надто бідно, кинуті урядом України напризволяще. На жаль, ставлення до татар як до ізгоїв у суспільстві зневажливе.
Враження Миколи Дмитренка від перебування:
— Воду (технічну!) вони возять бідонами за кілька кілометрів і коштує один куб її — гривню. І все одно в домівках чисто та затишно. Хату на 5—6 кімнат з 12 сотками землі можна купити в селі за гривень 700-800. Але де ж вони візьмуть ті гривні? Вони дуже дивувалися, що у волинських селах люди тримають коні, мають трактори, мотоблоки і навіть комбайни. Хотіли б в цьому переконатися.
Аскольд Пекарський розповідає:
— Одну ніч мені довелося ночувати в сім’ї Енвера, де жили його три сини, дружина, батько дружини. Враження таке, що мене тут все життя чекали. Вони вважають, що західняки від сталінщини постраждали, як і вони. Я трохи простудився і мені влаштували баню, натерли травою, зробили інгаляцію. Забігаючи наперед, скажу, що в дорогу, на Волинь нам надавали сумок з грибочками, пиріжками, вином, а старі люди навіть просльозилися. Нам подарували старовинну книгу — «История Крыма».
Уже згодом, після багатьох зустрічей, роботи на дільницях волиняни переконалися, що не все так безнадійно у ставленні до волинян інших верств українського чи російського населення. Наприклад, депутат кримського парламенту П’ятов у перші два дні надав у повне розпорядження бар з напоями і наїдками. Серед волинян було чимало студентів, але вели вони себе дуже достойно, навіть звіт написали, чим скористалися в барі. Не хотіли селити приїжджих у себе прихильники Януковича, боялися, що скаже їхнє начальство, але згодом зніяковіло виправдовувались. Навіть люди з адміністрації говорили, що вони в душі — за Ющенка. На дільницях на наших земляків дивилися насторожено, а після закінчення голосування, коли лід потроху розтанув, разом влаштовували застілля і приходили до висновку, що їм ділити нічого.
Наталія Курочко розповіла, що вона купила кілька пляшок колекційного шампанського, що викликало подив: «Это ж 10 бутылок водки!» Зате співали колядки разом з волинянами, в тому числі й татари. Та найбільше здивували Миколу Дмитренка на виборчій дільниці в селі Островському, де багато переселенців з Вінниччини, Житомирщини, Волині, які, до речі, голосували за Януковича: на вечері виставили... помаранчевого кольору горілку. Уся інша символіка теж розійшлася на «ура».
Наталія Курочко сказала про основне, що й привело її і колег в редакцію:
— Енвер Емірасанов просив, щоб Волинь налагодила громадські зв’язки з кримчанами — і не тільки з татарами. Адже «Русская община» лякає населення: мовляв, Ющенко віддасть Крим татарам. Як каже Енвер, Крим не може бути ні татарським, ні російським, бо він є український. Інша справа, що тут татар, як і українців, деякі політики вважають другосортним народом.
Тож Наталія Федорівна, яка, до речі, є головою громадської спілки «Думка», так само, як інші гості редакції, вважає, що слід в першу чергу налагоджувати людські і культурні контакти, зокрема, запросити на наші фестивалі фольклорні колективи з того ж Красноперекопського чи інших районів, організувати зв’язки на рівні сільськогосподарських підприємств тощо. Тільки в такому разі народ Криму не зомбуватимуть, не нацьковуватимуть на «бандерівців». Адже зрозуміло, звідки вітер віє на Кримський півострів.
Олександр НАГОРНИЙ.