СІМ СВЯЩЕНИКІВ ОДНІЄЇ РОДИНИ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.40 € 32.19

СІМ СВЯЩЕНИКІВ ОДНІЄЇ РОДИНИ

Коли хоронили бабуню Наталію із с.Тур, провадили її в останню дорогу аж... семеро священиків. Усі вони — її онуки...

ЗЕРНА, ЗАСІЯНІ В ДИТИНСТВІ
– Сумна подія нас зібрала разом останній раз минулої осені – на похорон мами, - отцю Віктору, який навіть дуже часто стикається з бідою, коли закінчується земний шлях чиєїсь дорогої і близької людини, важко про це говорити. – Але, дякувати Богу, усі четверо братів і сестра встигли отримати останнє благословення неньки. “Встань і подивись, Зосю, як усі твої соколи позлітались до тебе”, — благально мовив у відчаї до покійниці тато…
Софія Павлівна була доброю і турботливою. Ще за місяців три до смерті їздила на велосипеді по селу, кому потрібно молока, кому ще щось… А найбільше хлопцям запам’яталося, як ненька щодня ревно молилась, вклякаючи на коліна. І хоч молитви її були імпровізовані, але виговорювались так трепетно і палко, що їхня щирість і глибина не піддавалась жодним сумнівам. Добре знала Святе письмо. Привчала до Слова Божого і дітей змалку. Бувало, що ледь вистоювали до Отченашу, пригадує найстарший — Віктор. Але по-іншому не могли чинити – таку настанову мали від батьків. І тато був прикладом для дітвори. Скільки його пам’ятають, старостував у церкві рідного села Великі Цепцевичі Володимирецького району Рівненської області. Навіть роботу змінив у колгоспі, щоб мати більше вільного часу для прислуження у храмі.
– Мама часто поверталась до одного життєвого епізоду багаторічної давності, – веде розмову отець Віктор, настоятель Свято-Воздвиженського храму міста Нововолинська. – У нашу церкву завжди приходила із сусіднього села якась трохи дивна з вигляду жінка – баба Оля. Казали, що вона володіє даром яснобачення. Одного разу мама насмілилась підійти до неї і запитати, яка доля чекає на її синів. Помолившись, та відповіла: “Господь одягне на них ризи. І найстаршому – зелені”.
Через двадцять років пророцтво збулося. Саме на Зелені свята найстарший син Віктор був рукоположений в Троїцькому соборі Олександро-Невської Лаври міста Ленінграда. І ризи були саме зеленого кольору. Троє інших згодом, пішовши тими ж слідами, отримали приходи у різних куточках світу. Отець Павло служить у Свято-Михайлівському храмі села Біличі Іваничівського району. Святослав – у соборі Володимирської ікони Божої Матері у Кронштадті поблизу Санкт-Петербурга. Отець Анатолій спочатку правив у Голобах Ковельського району, а згодом шляхи-дороги завели його у канадське місто Вінніпег у Свято-Троїцький храм.
ТИСЯЧІ СОНЕТІВ ОТЦЯ ВІКТОРА
Непросто було у часи тотального атеїзму вчитись на священика. А тому, виношуючи десь у глибині душі потаємну мрію служити Господу, усі сини Мельників здобули спочатку мирські професії. Два з них – Святослав і Анатолій — і сестра Лідія стали ветеринарами. Павло пішов в кооперативний технікум. Віктор навчався у медучилищі. З дипломом фельдшера-акушера працював на “швидкій”. А в армії – санінструктором, начальником аптеки. І вже опісля пішов в духовну семінарію у Ленінград, потім в академію у місті на Неві, яку закінчив екстерном за три роки.
– У 1982 році я отримав парафію у прикордонному селі Поромів Іваничівського району, змінивши там старенького отця Івана, — повертається у спогадах до початку трудової, так би мовити, діяльності, протоієрей отець Віктор. – Це був не простий час – храм занедбаний, прихожан – небагато…
Пригадую, якою сенсацією стала для наших сіл (у Поромівську парафію входили ще й Млинище, Лежниця, Петрово) з’ява молодого ерудованого священика, який своїми проповідями спонукав не одного безбожника звернутись до Біблії, а то й переступити поріг храму.
По-новому, злагоджено і піднесено заспівав церковний хор, яким взялась керувати професійний регент матушка Клавдія. До церкви потягнулись люди. І багато з них, вірні своєму духовному пастирю, ще довго їздили за десяток кілометрів у храм Преподобного Симеона Стовпника міста шахтарів, куди перевели Мельників. І одну, і другу церкву доводилось отцю Віктору відновлювати. Тому з священницькою наукою паралельно освоював і столярство, і малярство, і різьбярство. Свято-Воздвиженський храм Нововолинська – третій на житті отця Віктора.
– Міський голова розпорядився виділити для будівництва частину барака. З нього громадою звели церквушку, облаштували, — каже священик. – Тепер обдумуємо плани на новий великий храм на 15 мікрорайоні…
Слухаю отця Віктора і дивуюсь, як у нього вистачає на все часу. Бо, окрім звичайних турбот священика, захистивши свого часу дисертацію “Ставлення до іншослав’я слов’янофілів- богословів”, він з великим задоволенням займається викладацькою роботою. Переїхавши у Нововолинськ, кандидат богословських наук охоче погодився вести основи релігієзнавства у школах і ліцеї. Згодом читав лекції у Луцькій семінарії. Зараз його чекають студенти Нововолинського факультету Тернопільської академії народного господарства, де він читає культурологію і релігієзнавство. А ще отець Віктор свого часу випускав газету “Воскресіння”, був членом редколегії “Дзвонів Волині”, дописує у газети і – творить поезію.
– Бажання писати вірші з’явилось ще в дитинстві. Навіть перший, створений у сьомому класі, пам’ятаю – про берізку. В армії перейшов до написання пісень, підігрував їм на гітарі.
Вже в зрілому віці отець Віктор вибрав духовну тематику. Великий цикл з поезій з’явився після відвідання святих місць. Якась сила, каже він, спонукала обрати для віршованих куплетів специфічний жанр – сонет. Його “Небосхили”, де зібрані найкращі із написаних ним більш як тисячі сонетів, - розтривожують душу кожному християнину, хто візьме у руки книжку. Пахне ще свіжою фарбою подарована о.Віктором вже четверта його збірка “Патерик” (сонети по житіях Печерських і Волинських святих).
– Тепер у мене в думках три теми, — ділиться найсокровеннішим священик — поет: Беслан, смерть мами і Революція у Києві. Завжди, навіть вночі, біля мене аркуш паперу і ручка.
НІКОГО БОГ НЕ ОБДІЛИВ
Усі четверо братів Мельників надзвичайно обдаровані. Як кажуть, сиділи поблизу, коли Всевишній роздавав таланти. Услід за найстаршим усі троє закінчили Ленінградську духовну академію і наставляють парафіян на путь істинний. Але кожного з них знають ще й у інших іпостасях. Варто хоч раз послухати неземного звучання оперний голос отця Павла, аби переконатись у ще одному його покликанні. Пише він пісні, музику до них і виконує їх на багатьох концертах. Вміщувала наша газета також схвальні відгуки батьків, чиї діти відвідували недільну школу у селищі Жовтневому, зорганізовану отцем Павлом. Анатолій у далекій Канаді зініціював відкриття семінарії, де сам викладає майбутнім священнослужителям літургіку. Святослав відомий як будівничий. Обновивши у Кронштадті храм Володимирської ікони Божої Матері, реставрує знаменитий Морський Собор.
Може гордитись не лише синами, але й внуками дідусь Віктор Іванович. Двоє з них – Апполінарій і Владислав — освоюють церковну науку у духовних академіях.
Доповнюють священницьку родину Мельників три двоюрідні брати – Павло, Андрій і Анатолій, які служать у храмах Волині.
– Зворушливими були дві події, коли ми усі з’їхались. Одна – радісна, коли в 1997 році справляли батькам “золоте” весілля, — пригадує отець Віктор. – А друга, коли на похоронах бабусі Наталії в селі Тур Ратнівського району правили усі її семеро онуків. Крізь сльози — серця наших батьків торжествували…
…На закінчення отець Віктор читає свої сонети, які слухав би і слухав, обіцяє принести нові. А потім звертається: – Напишіть імена колективу редакції. Ми молитимемось за вас…
Алла Лісова.