Анатолій Кінах — президент УСПП, голова Партії промисловців і підприємців. Ці потужні організації об’єднують промислову й економічну еліту країни, адже підприємства-члени УСПП виробляють до 80 відсотків ВВП...
Анатолій Кінах — президент УСПП, голова Партії промисловців і підприємців. Ці потужні організації об’єднують промислову й економічну еліту країни, адже підприємства-члени УСПП виробляють до 80 відсотків ВВП. Сьогоднішня розмова з Анатолієм Кінахом — про економічну і політичну ситуацію в країні, про роль промисловців, підприємців і роботодавців у процесах реформування вітчизняної політичної і господарської систем. —Анатолій Кирилович, Український союз промисловців і підприємців є прихильником ініційованої Президентом України політичної реформи… — Ми переконані — політична реформа на сьогоднішньому етапі розвитку економіки, суспільства, системи влади життєво необхідна. На жаль, на досить вузькому проміжку історичного часу в країні накопичилось чимало системних проблем. Громіздка податкова система з яскраво вираженим фіскальним характером, ізольовані від реальної економіки банківські інститути, не працюють механізми ефективної інвестиційної політики. Водночас занадто “повільні” темпи пенсійної реформи, низький рівень платоспроможності громадян і внутрішнього ринку. В процесі фундаментальних ринкових перетворень ці проблеми поглиблювались недосконалістю вітчизняної політичної системи, непрозорою і малоефективною системою влади, недостатнім рівнем відповідальності представників влади за прийняті рішення. Однак реформа не повинна бути самоціллю. Якісні зміни системи влади необхідні для “прориву” в економіці, та, як наслідок, підвищення добробуту громадян. Сьогодні важливо прискорити реформування господарської системи, створити реальні, стабільні, зрозумілі й прозорі “правила гри” на вітчизняному економічному полі. — Один із сьогоднішніх економічних пріоритетів — досягнення і збереження високих темпів економічного розвитку. За вашими словами, при нинішньому темпі росту ВВП Україна досягне рівня розвинутих європейських країн не раніше від 2050 року… — Це справді так. Незважаючи на те, що Україна демонструє високі темпи розвитку — торік приріст ВВП склав 6 відсотків, причому 1-му відсотку його зростання відповідало 5 відсотків росту реального рівня життя, — ці досягнення не призвели до докорінної зміни ситуації, вони здебільшого не помітні для пересічних громадян. Я впевнений, що вищезгадані проблеми можливо вирішити за рахунок переходу від нинішньої стратегії споживання до стратегії розвитку. Важливо визначити пріоритетні напрямки і форми економічної модернізації країни, відповідні галузі і товарні позиції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. “Ставку” необхідно зробити на високотехнологічні галузі — ракетно-космічну техніку, літакобудування, електрозварювання, порошкову металургію, біотехнології. Разом з тим, досить перспективні, як на мене, такі галузі, як АПК, транзитні перевезення вантажів, транспортування нафти, газу, електроенергії, надання послуг у сфері телекомунікацій. Відтак, як на мене, для ефективного реформування економіки необхідно ліквідувати суттєву залежність бізнесу від політичної кон’юнктури. — Анатолій Кирилович, давайте поговоримо про вітчизняну систему податків. — Сьогодні, на думку промисловців і підприємців, пошук досконалих інструментів регулювання податково-бюджетної, грошово-кредитної політики відбувається вкрай повільно і досить хаотично. Поряд із окремими позитивними змінами в сфері оподатковування невирішеною залишається низка системних проблем. Нас, приміром, дуже непокоїть те, що “послаблення” не торкнулося навантаження на фонд оплати праці для роботодавців (загальна сума платежів наразі досягає 40 відсотків ФОП). Ми вважаємо, що ставка ПДВ повинна знижуватися відповідно зростання виробництва і надходжень до бюджету. Однак без вирішення проблем адміністрування податку, повернення експортерам державної заборгованості по ПДВ позитивного економічного ефекту очікувати даремне. У нас є побоювання, що сьогоднішні податкові зміни призведуть не стільки до зниження податкового тиску, скільки до “обвалу” доходів бюджету. Зниження податкових ставок повинно чітко взаємопов’язуватись з упорядкуванням системи пільг, адже чимало з них — соціально та економічно необґрунтовані. Я переконаний, ефективна бюджетна політика — це гарантування та забезпечення легально працюючим підприємствам можливості розвиватися, нарощувати прибуток з одночасним розширенням бази оподатковування за рахунок детінізації економіки, рішучої боротьби з контрабандою, підробками і фальсифікаціями з іншої. Якщо нам вдасться створити ефективні методи боротьби з тіньовими схемами, реальні стимули для легалізації доходів, ми одержимо збільшення національного продукту понад чверть, фонду оплати праці — приблизно до 110 млрд. гривень, резерви приросту бюджету складуть 12 — 13 млрд. гривень. — У ваших виступах ви досить часто наголошуєте на необхідності посилення політики державного протекціонізму. У чому саме вона полягає? — Питання про необхідність чітко сформованої політики державного протекціонізму особливо актуальне у зв’язку зі вступом України до ВТО. Я переконаний, що членство в цій організації для України не самоціль, а скорше своєрідний стимул для прискорення економічних трансформацій, ринкових перетворень. Вступ у ВТО — серйозний іспит для вітчизняної економіки, оскільки потрібно відстояти свою конкурентноспроможність, захистити інтереси національного товаровиробника, права власника, інвестора, виробника, примножити, а не втратити робочі місця. А прикладів, коли національні інтереси “забуваються”, більш ніж достатньо. Ось хоча б один із останніх. Міжвідомча комісія міжнародної торгівлі прийняла рішення скасувати обмеження на імпорт електричних лампочок в Україну. Після такого рішення львівська “Іскра” з трьохтисячним колективом — перед загрозою закриття. Очевидно, що відстоюючи національні економічні інтереси, Україна повинна бути не просто принциповою, а навіть агресивною. Саме так я розумію державний протекціонізм. — Анатолій Кирилович, останнім часом ви побували в багатьох регіонах України і можете дати реальну оцінку ситуації на продовольчому ринку. Наразі знову почалися розмови щодо того, що Україна начебто на порозі нової продовольчої кризи. — Я неодноразово наголошував на тому, що Україні не бракує продовольства. Бракує системних дій влади. На жаль, відсутня чітка, професійна робота аграрного сектора уряду. Замість того, щоб налагоджувати ринкові механізми, створювати умови для перевищення пропозиції над попитом, ми спостерігаємо спроби вирішити ситуацію за допомогою адміністративно-фіскальних методів. Я переконаний, що заходи, спрямовані на вирішення так званої зернової проблеми, повинні бути економічно обґрунтованими та виваженими. Натомість адміністративне втручання в роботу сільськогосподарських підприємств, переробних заводів, встановлення граничних цін і обмеження торгових надбавок можуть досить негативно вплинути на прибутковість підприємств продовольчого сектора, призведуть до нових економічних проблем. Конче необхідно попрацювати над створенням прозорих конкурсних процедур для імпортерів, максимальним зниженням цін на ввізне зерно. — Анатолій Кирилович, ви щодня зустрічаєтесь з проблемами “великих” і “малих” підприємців. Скажіть, чому вітчизняний малий і середній бізнес розвиваються такими повільними темпами? — Справді, частка малого і середнього бізнесу в структурі національного ВВП при мінімально необхідних 35-40 відсотків складає 10 відсотків. Кількість малих підприємств в Україні на тисячу населення приблизно в 10 разів менша, ніж у країнах Європейського Союзу. Їх все ще недостатньо у промисловості, сільському господарстві, у сфері обслуговування, науково-технічних розробок і високих технологій. А як свідчить досвід розвинутих країн, майбутнє саме за такими підприємствами. Я переконаний, що Україна впритул підійшла до необхідності якісних змін у малому бізнесі. Не забуваймо, що високий рівень розвитку підприємництва – це запорука нових робочих місць, формування могутнього середнього класу, так необхідного для забезпечення політичної стабільності в суспільстві, незворотності ринкових реформ. Майже кожен підприємець наразі говорить про посилення адміністративного тиску на суб’єктів господарювання, наявність правових і регуляторних бар’єрів, що суттєво обмежують доступ на ринки. УСПП розробив Програму підтримки малого і середнього бізнесу, мета якої – удосконалити механізми спрощеного оподатковування разом із фіксованим і єдиним податком, спеціальним торговим патентом, прийняття найбільш оптимальних ставок, спрощення процедур обліку і звітності. Однак проблеми малого і середнього бізнесу не вирішаться до тих пір, поки не буде прийнято та впроваджено законодавчі акти, що передбачають відповідальність державних чиновників за бюрократичну сваволю, скорочення й упорядкування перевірок, істотне спрощення процедур отримання різноманітних дозволів, організацію реєстрації за принципом “єдиного вікна”. До речі, концепція адміністративної реформи припускає передачу деяких державних регуляторних прав недержавним інститутам. — А Український союз промисловців і підприємців готовий до такої діяльності? — УСПП і Партія промисловців і підприємців, Федерація роботодавців України давно “переросли” корпоративну ідеологію. Сьогодні ці організації намагаються активно впливати на формування соціально-економічної політики в країні, сприяти підтримці інтересів національного товаровиробника. Підприємства УСПП забезпечують якісні показники економіки, є основою її стабільного росту. Адже союз об’єднує понад 35 тисяч промислових і підприємницьких структур усіх областей України, різних галузей економіки та форм власності. Підприємства-члени УСПП, без перебільшення, — становий хребет вітчизняної господарської системи. Досвід та знання практиків реальної економіки, фахівців з промислового середовища, весь кадровий і інтелектуальний потенціал УСПП на сьогодні просто унікальний. Він може і повинен використовуватися як інструмент удосконалення сучасної економічної політики, підтримки в суспільстві ринкового способу мислення і дій. Сьогоднішнє завдання ми вбачаємо у налагодженні послідовної, системної і конструктивної взаємодії підприємницьких організацій з органами влади. Ми за встановлення справді партнерських відносин, постійного діалогу між ними. Наразі досить актуальною є проблема участі промислової громадськості у прийнятті державних рішень.
