ДВА ЛИСТИ ПРО ПОМАРАНЧЕВУ РЕВОЛЮЦІЮ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.41 € 32.34

ДВА ЛИСТИ ПРО ПОМАРАНЧЕВУ РЕВОЛЮЦІЮ

Зустрілися вони у редакційній пошті цими днями й зацікавили своєю схожістю...

Зустрілися вони у редакційній пошті цими днями й зацікавили своєю схожістю.
Втім, були й відмінності, й також цікаві. Автор першого листа — 80-річний пенсіонер, інвалід Великої Вітчизняної війни із с. Русів Володимир-Волинського району Григорій Феодосійович Діброва. Він пише: “Прожили ми з своєю дружиною по 80 років, немалий відрізок часу. Пережили і бачили голодовки 1933 та 1946 років, та й різні войни. На наших очах проходили насильницька колективізація, русифікація... Виростили ми двох синів, один живе у с. П’ятидні, він там голова спілки “П’ятидні”, Діброва Валерій Григорович. Його спілка відома не лише в районі та області, а й за їх межами.
З його господарства на Майдан у Київ їздило коло 200 чоловік, трьома етапами. Він не тільки морально, а й матеріально підтримував Майдан. А другий син живе з сім’єю у Києві, служить в армії, підполковник Діброва Олександр Григорович. Він до нас часто приїжджає, як до батьків, щоб допомогти стареньким. У цей приїзд розповідав, як відбувалися події на Майдані. Він зі своєю сім’єю ходив на Майдан, допомагав. Розказав і про те, як одного разу після розмови у наметі з друзями написав вірша. Він мені його прочитав і віддав. А я вирішив послати його вам. Надрукуєте — добре. Не надрукуєте — тоже добре. Ваш читач Діброва”.
Другий лист надійшов із міста Радехова, що на Львівщині. Вочевидь, тепер є можливість читати “Волинь” і там. А написав нам 10-річний Остап Халавко, учень Радехівської ЗОШ № 1. “З перших днів помаранчевої революції майже тиждень мій тато Халавко Андрій Антонович, лікар Радехівської центральної райлікарні і рідний дядько Домбровський Володимир Миколайович, працівник виробничого кооперативу “Журавники”, що в Горохівському районі, були жителями наметового містечка на Майдані Незалежності в Києві.
Я також мав бажання поїхати з ними до столиці. Але мене не взяли, бо ще замалий. Але я не затаїв за це зла, не залишився байдужим до цих історичних подій. Я з дідусем Антоном (теж лікарем) майже щодня ходив на мітинги в нашому місті. Дивлячись телевізор, слухаючи потім розповідь тата, я весь час думав, як би то чимось допомогти тим, хто на Майдані. І я написав вірш “Міць українського народу”. Я знаю, що він ще недосконалий. Але я написав його з чистою душею, віддаючи тепло і щирість серця. Присвячую вірш помаранчевій революції та її учасникам”.
Юний автор не помилився, на жаль, в оцінці своєї творчості, вірш і справді в літературному плані не вельми досконалий. І все ж хочеться підтримати школяра так само щиро, як він підтримав помаранчеву революцію, завершивши свій твір оптимістичними рядками:
Перемога наша вже здобута нині.
Слава чесним людям! Слава Україні!
Вони, ці рядки, перегукуються із емоційним піднесенням підполковника Олександра Діброви:
Бо разом ми незламні й завжди
Буде опір зухвальству злодіїв.
Тож вперед нас навіки веди
Правда, воля, свобода, надія!
А взагалі, коли б можна було опублікувати всі поетичні роздуми наших читачів на тему помаранчевої революції та останніх політичних подій, довелося б підготувати кілька окремих номерів. Шкода лишень, що майже всі ці віршовані спроби не позначені літературною майстерністю й поетичними знахідками. Самої ж лише щирості замало, хоч і за неї ми вдячні усім нашим дописувачам, а серед них — Катерині Супрун із с. Марковичі Горохівського, Наталії Цвид із с. Світязь Шацького, Катерині Дубовик із с. Мизове Старовижівського районів, Анатолію Гіричуку з Луцька, Ігорю Сліпчуку із смт Головно Любомльського району, Миколі Стаднику із Каменя-Каширського і багатьом іншим читачам.
Валентина ШТИНЬКО.